Сумісництво: оформлення та нюанси працевлаштування

Що таке сумісництво

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи (ч. 1 ст. 102-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП)).

З визначення можна зробити кілька висновків:

1. Сумісництво буває двох видів: внутрішнє, коли працівник виконує додаткову роботу у того ж роботодавця, де працює за основним місцем, і зовнішнє, коли додаткова робота виконується в іншого роботодавця.
2. Посади на основній роботі та за сумісництвом можуть бути однаковими або різними. Головне правило – робота за сумісництвом виконується у вільний час, коли працівник не зайнятий на основному місці роботи. Графіки цих двох робіт не повинні збігатися.
3. Сумісництво може бути оформлене як на необмежений термін, так і на певний період чи для виконання конкретної роботи. Кількість місць роботи за сумісництвом законом не обмежується.
4. Робота за сумісництвом може передбачати як повну, так і неповну зайнятість. Вона може виконуватися як до, так і після основної роботи.

Що таке суміщення та як воно оплачується наведено у ст. 105 КЗпП.

Обмеження на сумісництво

У комерційному секторі немає жодних обмежень щодо сумісництва або тривалості роботи за сумісництвом – таких правил не існувало раніше і немає зараз.

Важливо лише враховувати, що години роботи за основним місцем і за сумісництвом (особливо якщо це внутрішнє сумісництво) не повинні перетинатися. При цьому законодавство не зобов’язує роботодавця перевіряти графік роботи працівника на іншому місці роботи.

Обмеження про роботу за сумісництвом були встановлені щодо тривалості роботи за сумісництвом для державного сектора.

Однак з 19 липня 2022 року скасовано норму, згідно з якою умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабміном. Додамо, що згодом і відповідні нормативно-правові акти теж було скасовано. Зокрема:

1. наказ Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.1993 №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;
2. постанову КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Проте, необхідно знати, що обмеження для сумісництва у державному секторі все ж є. Наразі для зазначеного кола працівників заборона для сумісництва може міститися в колективних чи трудових договорах, а також у Законі України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції» (для держслужбовців та посадових осіб ОМС та ін.).

Як прийняти сумісника

Процедура прийняття на роботу сумісника є стандартною:

1. Укладається трудовий договір. Зверніть увагу, що випадки, коли трудовий договір має бути обов’язково укладений в письмовій формі, визначені в ч. 1 ст. 24 КЗпП, і сумісництва там немає. Тож трудовий договір може бути укладений і в усній формі. У цьому випадку отримуємо від особи заяву. Бажано, щоб у заяві зазначалося, що це місце роботи є сумісництвом (хоча формально такий обов’язок встановлений тільки щодо основного місця роботи);
2. Видається наказ (розпорядження) про прийняття на роботу (в обов’язковому порядку);
3. До податкової подається Повідомлення про прийняття працівника на роботу за формою, визначеною у додатку до постанови КМУ від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу / укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником». Нагадуємо, що Повідомлення слід подати до початку фактичної роботи працівника. Оскільки приймаємо сумісника, то в графі 5 Повідомлення проставляємо позначку «2» – працівники за сумісництвом;
4. До початку роботи в узгоджений з працівником спосіб інформуємо працівника про місце та умови роботи, як то передбачено ст. 29 КЗпП.

Зауважте, що суміснику на загальних умовах може бути встановлено випробування (ст. 26 КЗпП).

Роботодавець не зобов'язаний перевіряти у працівника наявність основного місця роботи. Також законодавство не має норми, що змушує працівника повідомляти про наявність основного місця роботи й приносити підтвердні документи (лист Мінсоцполітики від 25.05.2015 №198/06/186-15). 

Крім того, відповідальність до роботодавця не має застосовуватися, адже працівник сам зазначає у заяві, яке це місце роботи для нього – основне або за сумісництвом.

Як звільнити сумісника

Трудовий договір із сумісником припиняється на підставі норм КЗпП. Якщо звільнення відбувається за ініціативою працівника, то він пише заяву, а роботодавець видає відповідний наказ. 

В день звільнення необхідно:

1. Провести остаточний розрахунок. Зокрема, суміснику має бути виплачена:

1. зарплата за відпрацьований час;
2. належні компенсаційні та заохочувальні виплати;
3. компенсація за невикористані відпустки тощо;

2. Видати копію наказу (розпорядження) про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ч. 1 ст. 47 КЗпП).

Зверніть увагу, що кадрова служба за основним місцем роботи, може внести запис про роботу за сумісництвом після звільнення з роботи за сумісництвом за бажанням працівника (п. 2.14 Інструкції про ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58).

Особливості відпочинку сумісників

Сумісники, як і всі наймані працівники, мають право на щорічну відпустку зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати (ст. 2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки)).

Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки для сумісників – 24 календарні дні. Однак, наприклад, якщо працівник має право на збільшену тривалість відпустки, то він має право на відпустку більшої тривалості як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Сумісник має право на соціальні відпустки, передбачені Законом про відпустки.

А от щодо щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими й важкими умовами праці, особливий характер праці (ст. 7 і 8 Закону про відпустки), то вона надається за умови, що:

1. робота за сумісництвом підпадає під Список №1 або Список №2, які затверджені постановою КМУ від 17.11.1997 №1290;
2. фактична зайнятість в таких умовах становить не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади.

Під час надання відпустки суміснику варто дотримуватися наступних правил:

1. Тривалість відпустки не залежить від зайнятості.
2. Відпустка до завершення 6 місяців роботи. Якщо сумісник працює на підприємстві перший рік, йому може бути надана щорічна відпустка повної тривалості навіть до того, як він відпрацює 6 місяців. Головна умова – наявність відпустки за основним місцем роботи. У такому разі роботодавець не має права відмовити, але працівник повинен подати заяву та довідку з основного місця роботи, де вказаний період відпустки.
3. Відпустка без збереження зарплати. Якщо за основним місцем роботи працівнику надали відпустку більшої тривалості, ніж на роботі за сумісництвом, він може взяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати на час завершення основної відпустки (п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки).
4. Розрахунок оплати або компенсації за відпустку. Для сумісника окремо визначають тривалість його відпустки, період, за який нараховується середня зарплата, і сумарний заробіток для виплати відпускних або компенсації.

Таким чином, закон забезпечує право сумісників на повноцінну відпустку, а також надає їм гнучкі можливості для узгодження графіку з основним місцем роботи.

Висновки

1. У комерційних роботодавців немає обмежень щодо роботи за сумісництвом.
2. Сумісники можуть працювати на повну зайнятість, якщо це узгоджено з роботодавцем.
3. На працівників за сумісництвом поширюються всі норми трудового законодавства, включаючи основні трудові гарантії.

Яна ЯРОШЕНКО, головний редактор kadroland

Шаблони та зразки документів:

Заява про прийняття на роботу на умовах сумісництва

Наказ про прийняття на роботу на умовах сумісництва (П-1)

Наказ про прийняття на роботу на умовах сумісництва

Заява про встановлення неповного робочого часу суміснику

Наказ про встановлення суміснику неповного робочого часу за заявою працівника