
Так званий «акт повернення майна» за своєю суттю є актом приймання-передачі. Залежно від обставин такий документ може одночасно бути первинним бухгалтерським документом і двостороннім правочином, який породжує цивільно-правові наслідки.
Тому під час визначення його правової природи судам необхідно досліджувати зміст акта, волевиявлення сторін та фактичні наслідки його виконання.
Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.10.2025 у справі №910/18257/23.
У цій справі АТ «ДПЗКУ» оскаржувало акт повернення майна, на підставі якого майно цілісного майнового комплексу вибуло з державної власності, було зареєстроване за ДП «Хлібна база № 89», а згодом – відчужене фізичній особі за договором купівлі-продажу.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, вважаючи, що право власності позивача не порушено, оскільки реєстрацію за ним уже відновлено, а незаконні дії реєстратора анульовано в адміністративному порядку.
Суд підкреслив, що Міністерство юстиції України лише контролює законність реєстраційних процедур і не вирішує спору щодо права власності. За відсутності інших ефективних засобів захисту належним способом є саме оскарження правочину – подання ресцисорного позову щодо акта повернення майна як правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.
Джерело: Верховний Суд
Читайте більше:
Огляд судової практики у господарській юрисдикції за жовтень
ВС: 10-денний строк на оскарження дій виконавця рахується в календарних днях
Об’єкти незавершеного будівництва та право власності: позиція ВС
ВС визначив ефективний спосіб захисту прав на земельну ділянку, об’єднану з іншими




















Коментарів поки немає
Почніть розмову…