Як повідомляє «Судово-юридична газета», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (далі – ВС) у постанові від 28.08.2024 розглянув справу №521/8323/23 щодо правомірності звільнення працівника державного підприємства «Адміністрація морських портів України» у зв’язку з неможливістю забезпечити його роботою через наслідки бойових дій. Предметом розгляду стали вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач працював у державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії на посаді моториста першого класу – матроса першого класу екіпажу суден службово-допоміжного флоту комплексу з обслуговування портових операцій.
У зв’язку із введенням воєнного стану в Україні, наказом роботодавця від 28.02.2022, філію було переведено у стан простою. Надалі наказом від 10.05.2022 припинено простій та призупинено дію трудових договорів із працівниками філії у зв’язку з військовою агресією проти України, що унеможливлювала виконання трудових обов’язків.
15.12.2022 роботодавець видав наказ про припинення трудових договорів із працівниками філії на підставі пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України:
у зв’язку з неможливістю забезпечити працівників роботою через знищення або відсутність виробничих, організаційних і технічних умов та засобів виробництва внаслідок бойових дій.
На підставі цього наказу, 29.12.2022, позивача було звільнено.
Позивач звернувся до суду, зазначаючи, що звільнення проведено з порушенням законодавства про працю. Зокрема, роботодавець:
- не дотримався процедури персонального попередження про вивільнення;
- не забезпечив можливості переведення на іншу роботу;
- не отримав згоди профспілкової організації.
Крім того, позивач наголошував, що призупинення дії трудового договору виключає можливість звільнення працівника за зазначеною підставою.
Крім того, наказ про звільнення та повідомлення про заплановане вивільнення позивач отримав поштовим зв’язком лише 24.02.2023, тобто після фактичного звільнення.
Також було встановлено, що звільнення працівника не погоджувалося з профспілковою організацією, членом якої він є.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та поновив позивача на посаді моториста – матроса першого класу. Суд дійшов висновку, що роботодавцем не доведено факт знищення виробничих, організаційних або технічних умов чи засобів виробництва внаслідок бойових дій. Також суд встановив порушення процедури вивільнення працівника.
Разом з тим у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції відмовив. Мотивом відмови стало те, що на момент звільнення дія трудового договору була призупинена, а тому працівник не виконував трудових функцій не з вини роботодавця.
Апеляційний суд погодився з висновками щодо незаконності звільнення та залишив рішення про поновлення на роботі без змін. Водночас апеляційний суд скасував рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку та ухвалив нове рішення про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі понад 405 тис. грн.
Апеляційний суд виходив із того, що незаконне звільнення працівника є підставою для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу незалежно від інших обставин.
ВС зазначив, що призупинення дії трудового договору відповідно до статті 13 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон) є тимчасовим припиненням виконання сторонами своїх обов’язків за трудовим договором у зв’язку з військовою агресією, яка виключає можливість забезпечення працівника роботою та виконання ним трудових функцій.
Призупинення дії трудового договору не припиняє трудових відносин, однак на цей період роботодавець не забезпечує працівника роботою, а працівник не виконує роботу за укладеним трудовим договором. При цьому, заробітна плата та інші виплати не здійснюються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону їх відшкодування покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Разом з тим Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд касаційної інстанції зазначив:
на момент звільнення дія трудового договору була призупинена, а тому трудові відносини між сторонами не передбачали виконання працівником роботи та виплату роботодавцем заробітної плати. За таких обставин, навіть попри незаконність звільнення, не можна вважати, що працівник був позбавлений роботодавцем можливості виконувати трудову функцію та отримувати заробітну плату.
ВС дійшов висновку, що в такій ситуації відсутні підстави для стягнення середнього заробітку з роботодавця за час вимушеного прогулу. Натомість працівник не позбавлений можливості отримати відповідне відшкодування у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону, за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.
У зв’язку із цим, ВС скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишив у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Джерело: «Судово-юридична газета»
Читайте більше:
Соціальні виплати на рахунку: чи може виконавець накласти арешт
Формальні помилки в наказі не завжди роблять перевірку незаконною: ВС
ВС пояснив, чи можна вимагати компенсацію через неконституційний закон
ВС роз’яснив, коли спори щодо містобудівних рішень належать до цивільної юрисдикції
Працівник зобов’язаний довести факт мобінгу та примусовості звільнення належними доказами
