Чи є відсутність транспорту або значна віддаленість місця проживання поважною причиною для неявки працівника на роботу?
Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 17.12.2025 у справі № 624/480/24 вказав на таке:
Відсутність працівника на роботі через неможливість дістатися до робочого місця (значна віддаленість, відсутність власного та муніципального транспорту) за умови, що роботодавець не брав на себе документально підтвердженого зобов’язання щодо підвезення працівника, визнається прогулом без поважних причин і є підставою для звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).
Працівник (позивач) звернувся з позовом до роботодавця про:
- визнання незаконним та скасування наказу про звільнення;
- поновлення на роботі;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював ветеринарним лікарем, 29.04.2024 його було звільнено за прогул без поважних причин. Позивач стверджував, що при прийнятті на роботу у 2018 році з роботодавцем існувала усна домовленість про щоденну доставку його до місця роботи службовим транспортом, оскільки відстань від дому до підприємства становить близько 30 км, а муніципальне сполучення відсутнє.
Після конфлікту з керівництвом 04.04.2024 транспорт за позивачем перестав приїжджати.
Позивач неодноразово письмово повідомляв підприємство про неможливість прибути на роботу через відсутність транспорту та просив забезпечити його доставку згідно з умовами договору. Він вважав свою відсутність зумовленою об’єктивними причинами, що виключають його вину.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що матеріали справи не містять доказів існування домовленості щодо підвезення позивача службовим транспортом, а роботодавець не має законодавчого обов’язку забезпечувати працівника транспортом.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що відсутність транспортного сполучення є об’єктивною та незалежною від волі працівника обставиною, що виключає його вину у прогулі.
ВС не погодився з висновками апеляційного суду, постанову скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі з огляду на таке.
Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Позивач наполягав на порушенні відповідачем усної домовленості про підвезення, проте не надав жодного доказу існування такого зобов’язання роботодавця.
При укладенні договору, сторони узгодили місце роботи, яке є територіально віддаленим від місця проживання позивача. Погоджуючись на такі умови без документального оформлення питання підвезення, працівник фактично взяв на себе обов’язок самостійно прибувати до робочого місця
Поважними визнаються обставини, що мають об’єктивний характер і повністю виключають вину працівника. Відсутність муніципального чи особистого транспорту за відсутності обов’язку роботодавця забезпечувати доставку не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі понад три тижні.
Оскільки факт відсутності позивача на роботі протягом тривалого часу (з 05 до 29.04.2024) підтверджений актами та доповідними службовими записками, а поважність причин не доведена, роботодавець мав право застосувати звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України
Факт звільнення за прогул у цих обставинах не свідчить про дискримінацію, оскільки не доведено, що дії роботодавця були вмотивовані певною персональною ознакою позивача або що до інших працівників у подібній ситуації ставилися інакше.
Джерело: постанова ВС від 17.12.2025 у справі № 624/480/24
Читайте більше:
ВС: робота держслужбовців у вихідні підлягає компенсації
Верховний Суд узагальнив практику звільнення працівників за прогул
Чому відсутність наказу не завжди означає відсутність трудового договору: ВС
Як вигравати трудові спори: в НААУ презентували корисні методичні матеріали
ВС: звільнення під психологічним тиском не свідчить про вільне волевиявлення працівника
