Стягнення майна подружжя: законодавчі підстави та судова практика

Поняття та правовий режим спільної сумісної власності подружжя

Питання спільної сумісної власності подружжя врегульовано положеннями Сімейного кодексу України (далі – СК) та Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК).

Так, ст. 64 СК передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як стосовно майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. У свою чергу, ст. 57 СК встановлено, що зокрема, не може бути спільною сумісною власністю майно, набуте на підставі договору дарування, в порядку спадкування або ж набуте за кошти, які належали одному із них особисто. Таке майно є особистою приватною власністю дружини та чоловіка.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК).

Вони розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Укладення договорів одним із подружжя

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї (ст. 65 СК)

Підстави для накладення стягнення на майно подружжя

1. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (ч. 2 ст. 73 СК).

У постанові від 13.12.2023 у справі №489/1101/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що за спільними зобов’язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК).

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов’язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19) погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27.04.2016 у справі №537/6639/13-ц (провадження №6-486цс16) та від 14.09.2016 у справі №334/5907/14-ц (провадження №6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК).

Переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.

Такий правовий висновок викладено в названій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19).

Крім того, у постанові від 07.10.2020 №752/7501/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що тлумачення ч. 4 ст. 65 СК дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1. договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї;
2. майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника).

2. Також СК передбачена ще одна підстава для звернення стягнення на спільне майно подружжя.

При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 73 СК).

3. Якщо договір укладено не в інтересах подружжя, то відповідно до ч. 1 ст. 73 СК за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред’явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому ст. 366 ЦК (ст. 371 ЦК).

Згідно з вказаною статтею, якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

Якщо боржник відмовився від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ст. 370 ЦК).

Джерело: Мін'юст

Читайте більше:

Як отримати стягнуті кошти, якщо стягувач помер

Чи борги ФОП переходять у спадок: покроковий план дій від адвокатів для спадкоємців

Боргові зобов’язання у спадок: що робити спадкоємцю

Ініціація процедури банкрутства для фізособи: етапи, умови, наслідки

Що таке банкрутство фізичних осіб