
Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі – ВС) у постанові від 16.04.2026 у справі №751/4086/24 дійшов наступного висновку:
При обчисленні інфляційних втрат за ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) мають враховуватися всі місяці прострочення, у тому числі періоди дефляції (коли індекс інфляції менше від 100%), оскільки такі нарахування становлять єдиний послідовний процес розрахунку. Крім того, позовна давність за такими вимогами зупинялася, переривалася і продовжувалася на період дії карантину та воєнного стану.
У справі, що переглядалася, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути за період з травня 2016 року до вересня 2023 року:
- інфляційні втрати;
- 3% річних.
Свої вимоги він обґрунтував тим, що після набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки (магазин), вартість якого на 90% перевищила забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя, відповідач не виконав обов’язок із повернення позивачеві різниці коштів. Фактичне погашення основної суми боргу відбулося лише в серпні – вересні 2023 року в межах виконавчого провадження.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позов лише за період із впровадження 12.03.2020 карантину через поширення коронавірусної хвороби COVID-19 до добровільного виконання грошового зобов’язання в серпні – вересні 2023 року, мотивуючи це спливом позовної давності для нарахувань за попередні роки.
ВС не погодився з висновками судів та зробив такі правові висновки.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Судова палата зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення. З огляду на це, якщо індекс інфляції в окремі періоди (місяці) є меншим від одиниці (меншим, ніж 100%), що характеризує їх як періоди дефляції, то це не впливає на необхідність урахувати відповідний індекс під час розрахунку інфляційних втрат кредитора.
Тому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за період із 2 квітня 2017 року до 11 березня 2020 року включно. Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги з відповідача за вказаний період додатково стягнуто кошти й наведено порядок відповідних розрахунків.
ВС вважав безпідставними доводи позивача про переривання позовної давності у квітні 2018 року (за вимогами про стягнення інфляційних витрат і 3% річних з травня 2016 року до березня 2018 року включно) зверненням із позовом про стягнення основного боргу – суми перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
ВС також визнав безпідставним посилання відповідача на пільги щодо несплати 3% річних та інфляційних втрат на період воєнного стану, наголосивши, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України має спеціальний характер і стосується лише позичальників за кредитними договорами.
З огляду на викладене, ВС скасував судові рішення попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат за період із квітня 2017 року та додатково стягнув із відповідача на користь позивача грошові кошти.
Джерело: ВС
Читайте більше:
Графік роботи ще не означає трудовий договір: позиція Верховного Суду
КСУ: порушення правил гуртожитку не є підставою для відрахування студента
Хто відповідає за допис, коментар чи публікацію: НААУ пояснила практику ВС
ВС оприлюднив огляд практики Касаційного цивільного суду за квітень 2026 року
Верховний Суд: правочини в обхід санкцій є нікчемними та порушують публічний порядок




















