Як повідомляє «Судово-юридична газета», позивач (працівник), перебував у трудових відносинах із акціонерним товариством на посаді головного інженера з геології, оскаржив наказ про звільнення за прогул без поважних причин, виданий на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
Він обґрунтовував позов тим, що фактично перебував у щорічній відпустці, яку, за його твердженням, було погоджено керівництвом у усній формі з урахуванням умов воєнного стану, а також зазначав, що подав відповідну заяву через відділ кадрів.
Позивач вказував, що відсутність на робочому місці була зумовлена перебуванням на санаторно-курортному лікуванні, а дії роботодавця є недобросовісними, оскільки спочатку відпустку було дозволено, а згодом це заперечено.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на:
- відсутність належно оформленої та поданої заяви про відпустку;
- фіксацію відсутності працівника актами;
- проведення службового розслідування;
- відсутність документально підтверджених поважних причин неявки на роботу.
Судами було встановлено, що позивач був відсутній на роботі протягом кількох днів поспіль, що підтверджено відповідними актами, а також що письмова заява про відпустку не була зареєстрована і не подана у встановленому порядку. Роботодавцем було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено відсутність працівника без поважних причин, що стало підставою для видання наказу про звільнення.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, скасував наказ про звільнення, поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що факт подання заяви про відпустку не доведений, а відсутність працівника на роботі була зафіксована належними доказами.
Висновки Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі №761/30428/23 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги позивача та часткове задоволення скарги відповідача.
Суд виходив із того, що відповідно до статті 40 КЗпП прогулом є відсутність працівника на роботі без поважних причин, а застосування дисциплінарного стягнення вимагає дотримання процедури, передбаченої статтями 148–149 КЗпП. При цьому, визначальним є встановлення факту відсутності та оцінка поважності причин такої відсутності.
Суд підкреслив, що позивач був обізнаний про відсутність погодження відпустки та не надав доказів існування об’єктивних обставин, які б виключали його вину у неявці на роботу. Відтак звільнення за прогул було здійснено відповідно до вимог законодавства.
У результаті касаційна скарга представника позивача залишена без задоволення, постанова апеляційного суду залишена без змін.
Джерело: «Судово-юридична газета»
Читайте більше:
Стара заява не працює: ВС про переведення працівників
Правові позиції КАС ВС: ключові висновки за березень 2026 року
Огляд практики КЦС ВС: ключові правові висновки за березень 2026 року
ДПС не отримала доступу до рахунків: ВС підтримав банківську таємницю
ВС пояснив умови закриття справи про банкрутство після погашення боргів
