Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі – ВС) у постанові від 12.09.2024 у справі №916/1719/22 розглянув таку ситуацію.
Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним укладений між управлінням водного господарства і товариством договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу та зобов’язати товариство звільнити штучну водойму.
Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що під виглядом діяльності з «біологічного очищення штучної водойми» товариство фактично отримало в безкоштовне користування строком до 2040 року (з можливістю пролонгації договору на 15 років) штучну водойму каналу для здійснення аквакультури.
Суди попередніх інстанцій з доводами прокурора не погодилися та в задоволенні заявленого ним позову відмовили.
Водночас судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ВС, скасовуючи прийняті у справі рішення та ухвалюючи нове – про задоволення позову, виходила з такого.
Управління водного господарства є лише постійним користувачем земельної ділянки та відповідно до приписів статей 122–124 Земельного кодексу України, ст. 51 Водного кодексу України, ст. 14 Закону України від 18.09.2012 №5293-VI «Про аквакультуру» не наділене повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування, в тому числі на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.
За встановлених обставин, договором з біологічного очищення (біомеліорації) також були врегульовані питання, пов’язані з використанням водного об’єкта та земельної ділянки під ним. Товариство користується земельною ділянкою з водоймою для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному в ст.1 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі».
Отже, спірний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.
Умови спірного договору про досягнення певних кількісних і якісних показників водойми та подальше їх підтримання не спростовують правової природи договору як такого, що спрямований на тимчасове користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.
Тож щонайменше для виконавця оспорюваний договір за своєю суттю є саме договором оренди водного об’єкта і відповідає таким основним ознакам:
- водосховище передається у володіння та користування; метою є здійснення господарської діяльності (рибогосподарських потреб);
- надання в користування повинно здійснюватися за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.
Отже, спірний договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом, а отже відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання правочину з надання в користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб. Зазначене зумовлює недійсність цього договору з огляду на відсутність у постійного користувача земельною ділянкою (управління водного господарства) повноважень на його укладення, а тому оспорюваний у цій справі договір підлягає визнанню недійсним.
Джерело: Судова влада