Верховний суд (далі – ВС) у постанові від 25.02.2026 у справі №344/16999/24 дійшов висновку, що:
Утримання коштів із заробітної плати працівника за його добровільною заявою на підтримку ЗСУ та гуманітарну допомогу постраждалим від агресії на період воєнного стану є правомірним відповідно до ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Відсутність доказів психологічного чи економічного тиску підтверджує законність утримань за волевиявленням працівника.
У цій справі працівник (позивач) зврнувся з позовом до колишнього роботодавця (відповідач) про стягнення:
- невиплаченої частини заробітної плати;
- середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку;
- та моральної шкоди.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що перебував у трудових відносинах з роботодавцем, звільнений у зв’язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Однак, усупереч умовам трудових договорів, відповідач не виплатив позивачу належну йому до сплати суму базової частини заробітної плати за відпрацьований період часу з березня до липня 2022 року.
Після початку повномасштабного вторгнення, під психологічним і економічним тиском директора філії роботодавця в Арабській Республіці Єгипет, позивач підписав наприкінці квітня 2022 року заяву про нібито безповоротне та безкомпенсаційне утримання 30% із заробітної плати на неконкретизовані цілі під виглядом підтримки ЗСУ чи гуманітарної допомоги громадянам, постраждалим від російської агресії. Вважав, що такі дії керівника філії фактично позбавили його можливості вільно розпоряджатися власними грошовими коштами та завдали йому моральної шкоди.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовили у задоволенні позову, оскільки утримання із заробітної плати позивача здійснювалося на законних підставах та за його волевиявленням.
ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця (ч. 2 ст. 127 КЗпП України).
У цій справі встановлено, що 27.03.2022 позивач подав на ім’я директора філії роботодавця в Арабській Республіці Єгипет заяву, в якій просив, починаючи з 01.03.2022 та на період до припинення або скасування воєнного стану, оголошеного в Україні, забезпечити в будь-який спосіб безповоротне та безкомпенсаційне утримання 30% з його заробітної плати за відпрацьований час та направити ці утримані кошти на спеціальний рахунок / спеціальні рахунки для збору коштів на підтримку ЗСУ та/або на спеціальний рахунок для збору коштів на гуманітарну допомогу громадянам, постраждалим від російської агресії
На підставі заяви позивача та інших працівників Філії, наказом відповідача від 23.03.2022 «Про утримання грошових коштів із доходу працівників» здійснювалось добровільне утримання грошових коштів з доходів працівників філії. Позивач цей наказ не оскаржував.
Позивач вказував на те, що заява про утримання коштів із його заробітної плати була ним підписана під психологічним і економічним тиском керівника Філії, зокрема, з погрозою не продовження із ним контракту на новий строк. Проте докази про здійснення на нього тиску, погроз та примушування написати заяву про утримання із заробітної плати позивача коштів у матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, ВС дійшов висновку, що утримання із заробітної плати позивача коштів не суперечить нормам:
- ст. 127 КЗпП України;
- ст. 25 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці».
Джерело: постанова ВС від 25.02.2026 у справі №344/16999/24
Читайте більше:
ВС оприлюднив огляд судової практики щодо військової служби
Реальний і потенційний конфлікт інтересів: позиція судової практики
Надбавку за вислугу років зменшили до 30%: що вирішив Верховний Суд
Працівник зобов’язаний довести факт мобінгу та примусовості звільнення належними доказами
ВС роз’яснив наслідки незаконного звільнення працівника під час призупинення трудового договору
