Скасування ГКУ: Мін’юст роз’яснює реформу та її наслідки

Задля підвищення правової обізнаності суспільства та з метою уникнення можливих запитань в майбутньому, Мін’юст доводить до відома правову позицію у зв’язку з введенням в дію 28 серпня 2025 року Закону України від 09.01.2025 №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (далі – Закон №4196, Закон), внаслідок чого Господарський кодекс України (далі ‑ ГК) втратить чинність.

Безумовно відмова від засадничого законодавчого акта, який два десятиліття регламентував сферу господарювання в Україні, викликає в бізнес–спільноти багато запитань та в цілому занепокоєння щодо збереження повноти правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Нове завжди насторожує, а іноді й лякає.

Водночас з введенням в дію Закону розпочинається трирічний перехідний період, як своєрідний «м’який старт» реформи.

Тому наразі Мін’юст вбачає необхідним максимально зрозуміло роз’яснити зміст реформи.

Варто зауважити, що протягом перших шести місяців перехідного періоду суб’єкти управління об’єктами державної власності мають прийняти рішення про перетворення державних підприємств у акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

У разі, якщо таке рішення не буде прийнято у встановлений строк, Уряд приймає рішення про передачу єдиного майнового комплексу відповідного державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України.

Фонд державного майна протягом року з дня оформлення передачі приймає рішення про припинення підприємства або про приватизацію його єдиного майнового комплексу.

Крім того, Закон передбачає реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління, які до його прийняття становили основу правового режиму майна суб’єктів господарювання державного сектора економіки.

Після завершення реформ правовий режим майна таких суб’єктів становитиме право власності або узуфрукт державного майна (особисте безоплатне володіння і користування).

Також слід зазначити, що реформа торкнеться й підприємств комунальної та приватної форм власності, організаційно-правові форми яких мають зазнати змін.

З дня введення в дію Закону, забороняється створення юридичних осіб в організаційно-правових формах:

1. державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства);
2. комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства);
3. спільного комунального підприємства;
4. приватного підприємства;
5. іноземного підприємства;
6. дочірнього підприємства;
7. підприємства об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки);
8. підприємства споживчої кооперації.

Через три роки з дня введення в дію Закону забороняється внесення змін до відомостей про державні підприємства (державні комерційні підприємства, казенні підприємства), комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, крім:

1. державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом перетворення або ліквідації та пов’язаних з цим змін до відомостей про юридичну особу;
2. державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із зміною керівника юридичної особи, або державної реєстрації зміни складу комісії з припинення, голови комісії або ліквідатора, керуючого припиненням;
3. державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із передачею єдиного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України;
4. державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із відкриттям провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи.

В Мін’юсті зауважують, що значна частина положень ГК або дублює норми спеціальних законів, або є застарілими та втратили свою цінність.

З огляду на те, що відповідні сфери правового регулювання суспільних відносин скомпоновані у ГК у глави, у Мін’юсті вважають за необхідне зазначити стислий огляд щодо кожної глави у світлі наведеної реформи:

1. Глава 1 «Загальні положення» ‑ містить загальні засади, предмет, учасників, сфери відносин, на які не поширюється ГК, які вже не мають актуальності як окремий предмет у зв’язку з втратою чинності ГК в цілому.

2. Глава 2 «Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання» ‑ присвячена визначенню загальних засад державного регулювання господарської діяльності, які наразі є предметом регулювання окремих спеціальних законодавчих актів:

1. Податкового кодексу України;
2. Закону України від 02.03.2015 №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
3. Закону України від 15.01.2015 №124-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»;
4. Закону України від 21.06.2012 №5007-VI «Про ціни і ціноутворення»;
5. Закону України від 01.07.2014 №1555-VII «Про державну допомогу суб’єктам господарювання»;
6. Закону України від 11.01.2001 №2210-III «Про захист економічної конкуренції»;
7. Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;
8. Закону України від 12.05.1991 №1023-XII «Про захист прав споживачів».

В частині державного регулювання державного замовлення (стаття 13) варто мати на увазі, наразі такі правовідносини фактично регулює Закон України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі – Закон №922).

При цьому, частиною восьмою статті 3 Закону №922 передбачено, що особливості здійснення процедур закупівлі, визначених цим Законом, встановлюються окремими законами для таких товарів, робіт і послуг, зокрема щодо послуг з підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (післядипломна освіта) за державним замовленням.

Таким спеціальним законом є, зокрема, Закон України від 17.07.2020 №808-IX «Про оборонні закупівлі».

3. Глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані:

1. Законом України від 11.01.2001 №2210-III «Про захист економічної конкуренції»;
2. Законом України від 07.06.1996 №236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
3. Законом України від 26.11.1993 №3659-XII «Про Антимонопольний комітет України».

4. Глава 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» – визначає поняття «підприємництво», яке розкрито у статті 2 Закону №4196, а інші її положення містять загальні норми та принципи підприємницької діяльності. Також різноманітність організаційно-правових форм закріплена частиною першою статті 83 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) відповідно до якої юридичні особи можуть створюватися у формі:

1. товариств;
2. установ;
3. в інших формах, встановлених законом.

В свою чергу, порядок державної реєстрації встановлено Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон №755). Загальні гарантії прав працівників встановлені Кодексом законів про працю України. Засади рівності прав суб’єктів цивільних правовідносин встановлені ЦК.

5. Глава 5 «Некомерційна господарська діяльність» – Законом №4196 передбачено внесення змін до статті 85 «Непідприємницькі товариства» ЦК (викладена у новій редакції), яка в цілому поглинає положення цієї глави.

6. Глава 6 «Суб'єкти господарювання – загальні положення» – містить поняття «суб’єкт господарювання», «суб’єкти малого- мікро- та великого підприємництва», які розкрито у статті 2 Закону №4196, а інші положення цієї глави охоплюються положеннями глави 7 ЦК щодо загальних засад утворення та діяльності юридичних осіб.

7. Глава 7 «Підприємство», Глава 8 «Державні та комунальні унітарні підприємства», Глава 10 «Підприємства колективної власності» та Глава 11 «Приватні підприємства. Інші види підприємств» ‑ містять перелік організаційно-правових форм підприємств, загальні засади їх створення, діяльності та їх відповідні форми. у тому числі такі як:

1. «приватне підприємство»;
2. «державне підприємство»;
3. «комунальне підприємство»;
4. «колективне підприємств».

Закон №4196 в цілому передбачає реформування організаційно-правових форм юридичних осіб та, зокрема вилучення з правового поля українського законодавства такої організаційно-правової форми як «підприємство», у зв’язку з чим норми зазначених глав, які присвячені регулюванню цих організаційно-правових форм юридичних осіб, не матимуть окремого предмета регулювання, а отже втратять актуальність.

Разом з тим на перехідний період, передбачений Законом №4196 для реформування організаційно-правових форм юридичних осіб (три роки), поточна господарська діяльність підприємств може бути продовжена та ґрунтуватиметься на нормах цього Закону.

Слід враховувати, що Законом №4196 встановлено заборону щодо державної реєстрації нових юридичних осіб в організаційно-правових формах, визначених у статті 1 Закону, внесення змін до будь-яких відомостей про діючі державні підприємства (державні комерційні підприємства, казенні підприємства), комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, крім змін до відомостей передбачених частиною другою статті 13 Закону №4196 .

У зв’язку з цим Законом №4196 для створення правових умов діяльності підприємств у перехідний період частково продублював у собі норми вищенаведених глав, а також передбачив включення норм цих глав ГК до:

1. Закону України від 21.09.2006 №185-V «Про управління об’єктами державної власності» (щодо державних підприємств, далі – Закон №185) );
2. Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (щодо комунальних підприємств, далі – Закон №280).

Таким чином, до приведення діяльності підприємств у відповідність до вимог Закону №4196, підприємства керуються загальними положеннями ЦК щодо діяльності юридичних осіб, нормами Закону №4196, Закону №185, Закону №280.

8. Глава 9 «Господарські товариства» – в цілому дублює положення статті 84 ЦК. У свою чергу Законом №4196 передбачено внесення змін до законів щодо врегулювання відносин стосовно діяльності господарських товариств у:

1. статті 9⁶ Закону №185 (щодо господарських товариств з державною часткою);
2. статті 60 Закону №280 (щодо господарських товариств з комунальною часткою).

У той час, як в частині регулювання відносин з утворення та діяльності товариств, заснованих приватними суб’єктами, варто звертатись до спеціальних законів, наприклад:

1. Закону України від 27.07.2022 №2465-IX «Про акціонерні товариства»;
2. Закону України від 06.02.2018 №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

10. Глава 12 «Об’єднання підприємств» – положення цієї глави знайшли своє відображення у статтях 4-10 Закону №4196, які присвячені об’єднанням юридичних осіб.

Такий підхід щодо застосування узагальненого поняття «об’єднання юридичних осіб» на заміну об’єднанням підприємств та господарським об’єднанням гармонізує ці положення з нормами ЦК.

З дня введення в дію цього Закону юридичні особи, створені як об’єднання підприємств, керуються законодавством про об’єднання юридичних осіб незалежно від прийняття такими юридичними особами рішення про зміну найменування та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 12 статті 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4196).

11. Глава 13 «Громадянин як суб’єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 5 ЦК щодо діяльності фізичних осіб – підприємців.

12. Глава 14 «Майно суб’єктів господарювання» – відносини, що є предметом регулювання цієї глави, в повній мірі врегульовані главами ЦК:

1. 23 «Загальні положення про право власності»;
2. 30 «Загальні положення про речові права на чуже майно»;
3. 31 «Право володіння чужим майном»;
4. 32 «Право користування чужим майном».

У свою чергу, поняття «право господарського відання» та «право оперативного управління» розкрито у статтях 11 та 12 Закону №4196 (втратять чинність через три роки). Підприємства у перехідний період (три роки) продовжують здійснювати свою діяльність на основі згаданих речових прав. Проте, відповідно до частини третьої статті 13 Закону №4196 закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління забороняється.

13. Глава 15 «Використання природних ресурсів у сфері господарювання» – дублює положення статей 13, 14 та 92 Конституції України. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані:

1. Кодексом України про надра;
2. Водним кодексом України;
3. Лісовим кодексом України;
4. низкою законів щодо природних ресурсів.

14. Глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 35 ЦК та низкою законів щодо охорони прав інтелектуальної власності, зокрема:

1. Законом України від 15.12.1993 №3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
2. Законом України від 15.12.1993 №3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

15. Глава 17 «Цінні папери у господарській діяльності» – містить лише відсильну норму до Закону України від 23.02.2006 №3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

16. Глава 18 «Корпоративні права та корпоративні відносини» – містить лише відсильну норму до Закону №185 (управлінням корпоративними правами держави).

Варто звернути увагу, що загальні положення щодо реалізації усіма учасниками корпоративних прав, а не лише державою, є предметом регулювання статті 96¹ ЦК «Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)».

17. Глава 19 «Загальні положення про господарські зобов’язання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки книга п’ята ЦК в цілому присвячена зобов’язальному праву та містить подібні до норм ГК положення щодо зобов’язань.

18. Глава 20 «Господарські договори» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки глави 52, 53 ЦК аналогічним чином визначають поняття та умови договорів, порядок їх укладення, зміни і розірвання.

19. Глава 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями Закону України від 21.06.2012 №5007-VI «Про ціни і ціноутворення».

20. Глава 22 «Виконання господарських зобов’язань. Припинення зобов’язань» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки загальні норми щодо виникнення та припинення зобов’язань містять глави 48–51 ЦК.

21. Глава 23 «Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом» – є неактуальною у зв’язку з прийняттям у 2019 році Кодексу України з процедур банкрутства. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані цим Кодексом.

При цьому, варто звернути увагу, що зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства (частина восьма статті 2 Кодексу).

22. Глава 24 «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 3, 47, 48, 51 ЦК. Так, статті 13–14 ЦК визначають загальні засади здійснення цивільних прав та виконання обов’язків.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені главою 51 ЦК, зокрема статтями 610–611. В свою чергу відносини щодо прострочення боржника врегульовані статтею 612, а прострочення кредитора – статтею 613 ЦК.

23. Глава 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 22, 47, 48, 51 ЦК.

Так, поняття збитків наведене у статті 22 ЦК. В свою чергу статтею 623 ЦК врегульовано загальні засади відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, визначення розміру збитків. Крім того, в частині виконання зобов’язання щодо відшкодування збитків солідарними боржниками варто звернутись до статей 541-544 ЦК, а щодо застосування боржником регресивних вимог – до статті 544 ЦК. Врегулюванню відповідальності за порушення грошового зобов'язання присвячена стаття 625 ЦК.

24. Глава 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глави 49 ЦК, що регулює відносини забезпечення виконання зобов’язань, та глав 52, 53 ЦК, які визначають поняття та умови договору.

Так, поняття неустойки (штрафу, пені) та порядок її застосування у відносинах врегульовані статтями 549-552 ЦК. В свою чергу, співвідношення збитків та неустойки при порушені зобов’язання обумовлені у статті 624 ЦК.

Ураховуючи, що відповідно до положень статей 236-237 ГК основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір:

юридичні особи можуть передбачити застосування відповідних оперативно-господарських санкцій у договорах, керуючись загальними положеннями статей 611, 615, 627, 628 ЦК щодо встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язань.

25. Глава 27 «Адміністративно-господарські санкції» – положення щодо адміністративно-господарських санкцій в повній мірі перенесені до статті 15 Закону №4196.

26. Глава 28 «Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями:

1. Законом України від 11.01.2001 №2210-III «Про захист економічної конкуренції»;
2. Законом України від 07.06.1996 №236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
3. Законом України від 26.11.1993 №3659-XII «Про Антимонопольний комітет України».

27. Глава 29 «Галузі та види господарської діяльності» – в цілому класифікує галузі господарської діяльності з метою здійснення статистичних спостережень. При цьому, відповідно до Закону України від 16.08.2022 №2524-IX «Про офіційну статистику» класифікація не є предметом закону, а здійснюється шляхом розроблення органами державної влади відповідних класифікаторів.

28. Глава 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані книгою п’ятою ЦК, яка визначає як загальні положення зобов’язального права, так і особливості регулювання окремих договірних конструкцій, а також іншими законами України, наприклад, Законом України від 13.04.2017 №2019-VIII «Про ринок електричної енергії», тощо.

29. Глава 31 «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, охоплені положеннями глави 17 ЦК, яка регулює відносини представництва, та окремими нормами книги п’ятої ЦК, які регулюють зобов’язальні, у тому числі договірні відносини.

30. Глава 32 «Правове регулювання перевезення вантажів» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главами 64, 65 ЦК та законами України, що пов'язані з транспортом, у т.ч. залізничним, а також:

1. Кодексом торговельного мореплавства України;
2. Повітряним кодексом України;
3. Законом України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність».

31. Глава 33 «Капітальне будівництво» – наразі відносини у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури унормовані низкою законів України, зокрема:

1. Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»;
2. Законом України від 20.05.1999 №687-XIV «Про архітектурну діяльність».

32. Глава 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 62 ЦК, законами України, зокрема:

1. Законом України від 04.07.2002 №40-IV «Про інноваційну діяльність»;
2. Законом України від 18.09.1991 №1560-XII «Про інвестиційну діяльність».

33. Глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані:

1. главою 71 ЦК;
2. Законом України від 07.12.2000 №2121-III «Про банки і банківську діяльність»;
3. Законом України від 30.06.2021 №1591-IX «Про платіжні послуги».

34. Глава 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)» – відносини, що є предметом цієї глави, врегульовані главою 76 ЦК.

35. Глава 37 «Зовнішньоекономічна діяльність» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Законом України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».

36. Глава 38 «Іноземні інвестиції» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані:

1. Законом України від 19.03.1996 № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування»;
2. Законом України від 17.12.2020 №1116-IX «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні».

37. Глава 39 «Спеціальні (вільні) економічні зони» – Законом України від 09.07.2022 №2389 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо засад державної регіональної політики та політики відновлення регіонів і територій» визнано такими, що втратили чинність, низку законів України якими запроваджувався спеціальний правовий режим господарської діяльності на відповідних територіях України.

Водночас відповідно до пункту 8 частини другої статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Статтею 1 Закону України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що спеціальна економічна зона – це територія, в межах якої відповідним законом України встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства України.

Загальні засади утворення спеціальних економічних зон встановлені статтями 24 та 25 цього Закону.

В Мін’юсті підсумували:

загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон врегульовані Конституцією України, Митним кодексом України та Законом України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»

38. Глава 40 «Концесії» – містить відсильну норму до Закону України від 03.10.2019 №155-IX «Про концесію».

39. Глава 41 «Інші види спеціальних режимів господарської діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом цивільного захисту України та низкою спеціальних законів України, зокрема Законом України від 16.05.1995 №162/95-ВР «Про виключну (морську) економічну зону України».

Також варто звернути увагу на положення, які втрачають чинність разом з ГК, і не зайшли свого прямого відображення в інших законах, однак їх відсутність у повній мірі компенсується системою інших правових приписів.

1. Частинами другою – четвертою статті 64 ГК передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

У ЦК відносинам із створення відокремлених підрозділів юридичної особи присвячена стаття 95 «Філії та представництва». Проте, аналіз ЦК не виявив положень, що регулюють відносини в цілому щодо затвердження структури юридичної особи та, зокрема, виділення структурних підрозділів у її структурі.

Разом з тим відповідно до положень статті 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються:

1. найменування юридичної особи;
2. органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень;
3. порядок вступу до товариства та виходу з нього.

У аспекті вищенаведених норм варто констатувати, що стаття 64 ГК також відсилає до установчого документа з питань регулювання діяльності структурних підрозділів юридичної особи.

Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини зі створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.

Так, стаття 71 Закону України від 27.07.2022 №2465-IX «Про акціонерні товариства» (далі – Закон №2465) включає до компетенції наглядової ради акціонерного товариства вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства, крім випадків, коли за рішенням наглядової ради вирішення зазначених питань делеговано виконавчому органу товариства.

Підсумовуючи наведене, в частині формування структури юридичної особи, її поділу на структурні та відокремлені підрозділи слід звертатись в першу чергу до установчих документів юридичної особи, положень про підрозділи, затверджених органами управління юридичної особи згідно з їх компетенцією.

2. Частиною п’ятою статті 65 ГК встановлено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Аналіз ЦК свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу».

Разом з тим слід звернутись до загальних засад ЦК у главі 17 «Представництво».

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Також відповідно до статті 244 ЦК представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У свою чергу, з, вже цитованої вище, статті 88 ЦК, вбачається:

положення щодо представлення юридичної особи її керівником без довіреності може бути визначено в установчому документі юридичної особи.

Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.

Так, відповідно до частини шостої статті 82 Закону №2465 передбачено, що голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, зокрема:

1. представляти інтереси товариства;
2. вчиняти правочини від імені товариства;
3. видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Інший член колегіального виконавчого органу також може бути наділений такими повноваженнями, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.

Статутом акціонерного товариства може передбачатися можливість кожного чи окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.

Схожа норма передбачена і у частині десятій статті 39 Закону України від 06.02.2018 №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Крім того, у цьому випадку в нагоді можуть стати відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ‑ підприємців та громадських формувань про керівника юридичної особи та про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо (пункт 12 частини другої статті 9 Закону №755).

При цьому, частиною першою статті 10 цього Закону передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього:

такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

3. Статтею 58¹ ГК передбачено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Аналіз ЦК свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу».

Проте варто звернути увагу, що стаття 58¹ з’явилась у ГК у зв’язку зі змінами, внесеними Законом України від 15.04.2014 №1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу», який містив низку норм, спрямованих на спрощення ведення бізнесу.

Прийняття цієї норми стало поштовхом до змін в цілому до законодавства України щодо запровадження у ньому принципу необов’язковості застосування печатки юридичної особи.

Так, аналіз законодавства свідчить, що норми, які передбачали проставляння печатки юридичної особи на певному документі, були або вилучені, або доповнені словами «за наявності».

Такі зміни, наприклад, були внесені до цілої низки законодавчих актів Законом України від 23.03.2017 №1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями».

Крім того, слід звернути увагу, що норма статті 58¹ ГК є диспозитивною і дозволяє юридичній особі на власний розсуд визначатися щодо застосування нею печатки.

У свою чергу відповідно до положень статті 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут.

Таким чином, при вирішенні питання щодо застосування печатки юридичної особи слід звертатись до положень її установчих документів.

4. У випадку порушення стороною зобов’язань, ГК передбачає застосування до порушника оперативно-господарських санкцій, які відповідно до частини першої статті 235 ГК є заходами оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

У свою чергу, ГК наводить перелік видів оперативно-господарських санкцій. Також ГК зазначає, що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. До порушника можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Порядок застосування конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором (статті 236 та 237 ГК).

Ураховуючи, що відповідно до положень господарського законодавства основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір, суб’єкти господарювання можуть передбачити застосування оперативно-господарських санкцій, керуючись положеннями цивільного законодавства на загальних засадах.

Зауважуємо, що відповідно до частини першої статті 611 ЦК, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК).

Наприклад, статтею 615 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, частково або у повному обсязі відповідно, змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися:

1. неустойкою;
2. порукою;
3. гарантією;
4. заставою;
5. притриманням;
6. завдатком;
7. правом довірчої власності.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК).

Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що керуючись наведеними нормами ЦК, сторони можуть домовитися про:

1. порядок односторонньої відмови від зобов’язання;
2. встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язання, що кореспондується з видами оперативно-господарських санкцій, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 236 ГК.

При цьому, відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання (пункт 4 частини першої статті 236 ГК), і так лежить у площині реалізації принципу свободи договору, зокрема, у частині вільного вибору стороною свого контрагента.

Підсумовуючи результати проведеного аналізу, в Мін’юсті вважають, що суспільні відносини, які охоплював предмет регулювання ГК, не залишаться поза межами правового поля, а його скасування не матиме суттєвого впливу на діяльність суб’єктів господарювання як у період реформи, так і після її завершення.

Джерело: Мін’юст

Читайте більше:

Господарський кодекс скасовано: Закон опубліковано

Штатний розпис: Мінекономіки пояснило, чому він є обов’язковим

Скасування Господарського кодексу з 28.08.2025: як діяти вже зараз

Скасування Господарського кодексу: нові правила для юросіб та адвокатів

Скасування Господарського кодексу: які зміни чекають на приватні підприємства з 28 серпня 2025 року

Статті на тему:

Штатний розпис: розробка та складання

Штатний розпис з 28.08.2025: що зміниться

Ліквідація Господарського кодексу: ризики для бізнесу чи нові можливості