Законодавство про працю чітко розрізняє звільнення з ініціативи роботодавця та звільнення з ініціативи працівника. За мирних часів, відповідно до частини третьої ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) не допускалось звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності.
У період дії воєнного стану, згідно зі ст. 5 Закону України від 15.03.2022 №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Разом з цим, звільнення в період тимчасової непрацездатності з інших підстав, які не мають відношення до ініціативи роботодавця, зокрема за власним бажанням ані за мирних часів, ані в період дії воєнного стану, законодавством про працю не заборонено.
Так, згідно з вимогами ст. 38 КЗпП, яка регламентує порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. При цьому, у цій нормі чинного законодавства відсутня заборона на звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності.
Отже, звільнення працівника за його бажанням під час тимчасової непрацездатності законодавством про працю не заборонено й відповідно, роботодавець має право звільнити працівника за власним бажанням під час лікарняного. Якщо дата звільнення працівника припала на час перебування його на лікарняному, і працівник при цьому не відкликав свою заяву про звільнення, роботодавець звільняє працівника тією датою, яку працівник вказав у заяві про звільнення або ж після спливу двотижневого строку попередження.
Джерело: Держпраці
