Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 29.04.2026 у справі №334/8491/24 дійшов наступного висновку:
Спір про стягнення з міського голови майнової шкоди, завданої виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок протиправного звільнення працівника (незаконність якого вже встановлена судовим рішенням в адміністративній справі), у порядку регресу є приватноправовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У справі, що переглядалася, прокурор в інтересах міської військової адміністрації та міської ради звернувся з позовом до міського голови про стягнення шкоди в порядку регресу. Позов мотивовано тим, що через незаконне розпорядження про звільнення працівниці з бюджету було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і закрив провадження у справі, вважаючи, що спір публічно-правовий і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ВС скасував постанову апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною (далі – Конвенція)
У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції, право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку про те, що:
- «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.
ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із:
- суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа;
- заявлених вимог;
- характеру спірних правовідносин;
- змісту та юридичної природи обставин справи;
- і зовсім не лише із суб’єктного складу учасників справи.
Право позивача (яким є міська військова адміністрація та міська рада) на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134 та 237 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), на які, серед іншого, посилався прокурор у позовній заяві.
ВС роз’яснив, що, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов’язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
ВС наголосив, що в цій справі не підлягає вирішенню питання правомірності звільнення працівника, оскільки незаконність розпорядження міського голови вже встановлена в адміністративній справі. Предметом спору є виключно відшкодування шкоди в порядку регресу.
Джерело: ВС
Читайте більше:
Верховний Суд поставив під сумнів «договір про співпрацю»
Кадрові рішення без порушень закону не є цькуванням – рішення ВС
Графік роботи ще не означає трудовий договір: позиція Верховного Суду
Суд визнав незаконною відмову ПФУ у зарахуванні стажу роботи в колгоспі
Верховний Суд пояснив порядок переходу з пенсії держслужбовця на загальну пенсію за віком
