
Студент (позивач) уклав договір про навчання з Національним авіаційним університетом, проте через певний час був відрахований за:
- порушення навчальної дисципліни;
- правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках.
Вважаючи таке рішення університету неправомірним, студент звернувся до суду першої інстанції, який позов його задовольнив – визнав наказ університету незаконним і скасував його.
Відтак університет оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скаргу задовольнив частково:
- змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав задоволення вимог позову, із іншими висновками, на підставі яких було задоволено позов, погодився.
На думку заявника, застосування оспорюваного припису закону про вищу освіту призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права:
не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення.
КСУ дослідивши матеріали справи, залишив оспорювану норму закону конституційною, але водночас скористався своїм виключним правовим інструментом, визначеним статтею 89 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Ця стаття регулює питання конституційно-конформного тлумачення: норма закону залишається чинною, але Суд вказує її правильне значення, що відповідає Конституції України.
У Рішенні КСУ від 11.03.2026 № 2-р(І)/2026 наголошено, що:
Київський апеляційний суд у своїй постанові у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну. Відповідно, апеляційний суд хибно оцінив підставу для відрахування, визначену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту», тобто застосував указаний припис закону, витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України.
Розв’язуючи цей правовий конфлікт, Суд сформував низку ключових юридичних позицій, як-от:
- перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти;
- фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом);
- правовідносини з користування житловою площею в гуртожитку закладу вищої освіти жодним чином не можуть впливати на порядок реалізації особою свого конституційного права на вищу освіту;
- порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Джерело: КСУ
Читайте більше:
КАС ВС представив актуальний огляд судової практики за квітень 2026 року
Чи можливо через суд «заздалегідь» встановити статус податкового нерезидента
Виправлення описок у судових рішеннях: що передбачають процесуальні кодекси
Пленум ВС подав до Конституційного Суду чотири подання щодо соціальних гарантій
Мінфін оскаржив скасування наказу №496: апеляція задовольнила вимоги держоргану





















