Колегія суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі – ВС) у постанові від 03.04.2026 у справі №924/698/23 зробила наступний висновок:
Спір про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та повернення надміру сплачених коштів є спором, що виник із договору, а тому позов може бути пред'явлений за вибором позивача до господарського суду за місцем виконання договору, якщо в договорі визначено місце його виконання, незалежно від того, що предметом спору є оспорення правомірності правочину, а не невиконання договірного зобов'язання.
У цій справі заявлено позов прокуратури про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, укладених між Відділом освіти міськради й Товариством, і стягнення надміру сплачених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ціну товару збільшено без дотримання принципу пропорційності до ринкових коливань. Це суперечить Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі», згідно з яким перегляд ціни (у межах 10%) має бути безпосередньо зумовлений відповідним зростанням вартості такого товару на ринку. В силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання недійсними додаткових угод.
Суд касаційної інстанції у цій справі вирішував, чи належить спір про визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів таким, що виникає з договору, та чи може позов із зазначеними вимогами бути пред’явлений та розглянутий господарським судом за місцевим виконання договору.
ВС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про таке.
Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.
З’ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов’язане з дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.
У питанні, який позов може пред’являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, який виник із договору, що відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).
Обмежень щодо того, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) не містить. Натомість саме місце пред’явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.
Таким чином, для застосування встановленого ч. 5 ст. 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов’язково спором про його виконання
Джерело: ВС
Читайте більше:
Втрата лізингового майна: що сказав ВС
Якщо квартиру продали двічі: що каже суд
Судова практика щодо бронювання та військового обліку: новий дайджест
Повідомлення про податкову перевірку: чому «відправити» не означає «вручити»
Неоплачувана відпустка і простій: чи потрібно автоматично платити працівнику дві третини окладу
