Транспортна первинка: облік у перевізника

1. Внутрішні перевезення вантажу: транспортні документи
2. Товарно-транспортна накладна
3. Документи щодо роботи та відпочинку водіїв і використання тахографів
4. Коли Положення №340 не застосовується
5. Перевезення для власних потреб під час воєнного стану
6. Акт наданих послуг та заявка на перевезення
7. Перевезення спеціальних вантажів: пальне
8. Товарно-транспортні документи на пальне
9. Документи для перевезення пального як небезпечного вантажу
10. Міжнародні вантажні перевезення: перелік документів
11. Пасажирські перевезення: перелік документів
12. Регулярні пасажирські перевезення: перелік документів
13. Регулярні спеціальні перевезення: перелік документів
14. Нерегулярні пасажирські перевезення: перелік документів
15. Міжнародні пасажирські перевезення: перелік документів
16. Перевезення пасажирів на таксі: перелік документів
17. Розрахунки з пасажирами
18. Документування роботи автомобіля та витрат пального
19. Бухгалтерський облік транспортних послуг у перевізника
20. Оподаткування транспортних послуг у перевізника
21. Висновки

Діяльність автомобільних перевізників регулюється, зокрема:

1. Законом України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон №2344);
2. Законом України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»;
3. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі – Правила №363);
4. Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 (далі – Правила №176).

Для міжнародних перевезень застосовуються також відповідні міжнародні договори України. Зокрема, при міжнародному автомобільному перевезенні вантажів – Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956, до якої Україна приєдналася Законом України від 01.08.2006 №57-V.

Внутрішні перевезення вантажу: транспортні документи

Почнемо з внутрішнього вантажного перевезення. Документи перевізника при такому перевезенні можна умовно поділити на кілька груп:

1. документи на право здійснення перевезення та на транспортний засіб;
2. документи водія;
3. документи на вантаж і конкретне перевезення;
4. документи, що підтверджують надання транспортної послуги;
5. первинка щодо роботи автомобіля та використання пального.

Відповідно до ст. 48 Закону №2344 автомобільні перевізники та водії повинні мати і пред’являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Для перевізника такими документами є:

1. документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;
2. інші документи, передбачені законодавством.

Для водія:

1. посвідчення водія відповідної категорії;
2. реєстраційні документи на транспортний засіб;
3. товарно-транспортна накладна (ТТН) або інший визначений законодавством документ на вантаж;
4. інші документи, передбачені законодавством (ст. 48 Закону №2344).

Якщо перевозиться небезпечний вантаж, до цього комплекту додаються документи, передбачені законодавством про перевезення небезпечних вантажів. Їх розглянемо окремо на прикладі перевезення пального.

Перевізнику потрібні також документи, якими оформлено відносини із замовником перевезення. Відповідно до ст. 50 Закону №2344 договір про перевезення вантажу укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі.

Істотними умовами договору є:

1. найменування та місцезнаходження сторін;
2. найменування та кількість вантажу, його пакування;
3. умови та строк перевезення;
4. місце і час навантаження та розвантаження;
5. вартість перевезення;
6. інші умови, погоджені сторонами.

На практиці разом із договором часто оформлюють заявку на конкретне перевезення. У ній сторони можуть визначити:

1. маршрут,
2. дату і час подачі автомобіля,
3. характеристики вантажу,
4. транспортний засіб,
5. місце навантаження та розвантаження,
6. контактних осіб, вартість
7. конкретного рейсу та інші погоджені умови.

Якщо порядок використання заявок передбачено договором, вони є частиною документального оформлення конкретного перевезення.

Основним документом на вантаж при внутрішньому автомобільному перевезенні є товарно-транспортна накладна. На ній зупинимося докладніше.

Товарно-транспортна накладна

ТТН – єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Її використання при перевезенні вантажів автомобільним транспортом передбачено Правилами №363.

Форму №1-ТН наведено в додатку 7 до Правил №363. Водночас ТТН може оформлюватися не лише за цією формою. Відповідно до п. 11.1 Правил №363 суб’єкт господарювання має право оформити ТТН без дотримання форми, наведеної у додатку 7, за умови наявності в ній інформації про обов’язкові реквізити, визначені цим пунктом.

ТТН може складатися у паперовій та/або електронній формі. Електронна товарно-транспортна накладна (е-ТТН) оформлюється з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг і повинна містити обов’язкові реквізити ТТН.

До обов’язкових відомостей ТТН належать, зокрема, дані про:

1. дату і місце складання;
2. вантажовідправника, автомобільного перевізника, вантажоодержувача;
3. транспортний засіб та причіп/напівпричіп;
4. водія;
5. пункти навантаження і розвантаження;
6. вантаж: його найменування, кількість, одиницю вимірювання, вид пакування, масу брутто та інші передбачені формою відомості;
7. супровідні документи на вантаж;
8. вантажно-розвантажувальні операції;
9. відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача.

У передбачених Правилами №363 випадках у ТТН зазначаються також спеціальні відомості про вантаж. Наприклад, при перевезенні небезпечних вантажів зазначається клас небезпечних речовин, до якого віднесено вантаж; при перевезенні харчових продуктів, що потребують дотримання температурного режиму, – температурний режим транспортування. Для туш, напівтуш, четвертин, відрубів та шматків м’яса передбачено відомості про вид тварини та ідентифікаційний номер тварини, від якої отримано сировину (додаток 7 до Правил №363).

Окремої уваги потребує реквізит щодо місця, де зберігається автомобіль. У ТТН зазначається адреса місцезнаходження автомобільного перевізника, його структурного підрозділу або філії, де зберігається транспортний засіб, у випадках, передбачених Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Мінтрансу від 07.06.2010 №340 (далі – Положення № 340). Цей реквізит, зокрема, має значення для підтвердження відстані від місця зберігання автомобіля у випадках застосування окремих винятків із Положення №340. До цього питання повернемося нижче.

Кількість примірників ТТН та порядок їх передавання учасникам перевезення визначаються Правилами №363. При оформленні ТТН у паперовій формі вантажовідправник виписує її не менше ніж у трьох примірниках. Перший примірник залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, третій, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається автомобільному перевізнику (п. 11.4-11.6 Правил №363).

Для перевізника його примірник ТТН має практичне значення насамперед як документ, що підтверджує виконання конкретного перевезення: маршрут, вантаж, його приймання для перевезення та передання вантажоодержувачу, а також участь перевізника у відповідній господарській операції.

При цьому ТТН не замінює документ, яким оформлюється саме надання транспортної послуги замовнику. Порядок оформлення результату послуги – зокрема, складання акта наданих послуг, якщо його передбачено договором, – визначається умовами договору та правилами бухгалтерського обліку.

Для окремих видів вантажів поряд із ТТН застосовуються спеціальні товарно-транспортні документи. Наприклад, при перевезенні нафти і нафтопродуктів використовується ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт), передбаченою Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міненерго від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі – наказ №281, Інструкція №281) Особливості такого перевезення розглянемо в окремому розділі.

Документи щодо роботи та відпочинку водіїв і використання тахографів

Окрім транспортної первинки, перевізнику потрібно вести документи, за якими обліковуються робочий час водія, час керування автомобілем, перерви та періоди відпочинку. Частина цих відомостей реєструється тахографом, а у випадках, коли тахограф не використовується, – іншими документами.

Основним нормативним документом є Положення №340. З 26.07.2026 воно діє у редакції наказу Мінрозвитку від 12.12.2025 №1727.

Правила використання тахографів додатково встановлює Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Мінтранспорту від 24.06.2010 №385 (далі – Інструкція №385).

Положення №340 застосовується до автомобільних перевізників та водіїв, які працюють за трудовими та/або ЦПД, під час внутрішніх та міжнародних перевезень:

1. вантажів, якщо максимальна технічно допустима маса автомобіля разом із причепом або напівпричепом перевищує 3,5 т;
2. пасажирів автомобілем, який має більше дев’яти місць для сидіння разом із місцем водія;
3. пасажирів у міжнародному сполученні на таксі або на замовлення автомобілем, який має більше п’яти, але не більше дев’яти місць для сидіння разом із місцем водія (п. 3 розд. I Положення №340).

Для регулярних, у тому числі регулярних спеціальних, пасажирських перевезень на маршрутах довжиною не більше 50 км автомобілями, які мають більше дев’яти місць для сидіння разом із місцем водія, діють особливості, встановлені п. 4 розд. I та розд. VI Положення №340.

Автомобілі, які використовуються для перевезень, зазначених у п. 3 розд. I Положення №340, повинні бути обладнані справними тахографами, що пройшли періодичну перевірку та адаптацію. Для автомобілів, які пройшли першу державну реєстрацію в Україні після 30.06.2026 та використовуються для міжнародних вантажних перевезень відповідно до Угоди між Україною та Європейським Союзом про вантажні перевезення автомобільним транспортом, передбачено використання смарт-тахографа версії G2V2 (розд. VI Положення №340).

Що повинен мати водій

Якщо автомобіль обладнаний аналоговим тахографом, водій повинен мати оригінали тахокарт за день проведення контролю та попередні 56 днів, картку водія до тахографа за наявності, оригінали тимчасових реєстраційних листів та бланків підтвердження діяльності за цей період, а за наявності – витяг із графіка змінності або індивідуальну контрольну книжку самозайнятого водія чи витяг із неї за попередній обліковий період (пп. 1 п. 10 розд. VI Положення №340).

При використанні цифрового тахографа або смарт-тахографа водій повинен мати:

1. картку водія до тахографа,
2. роздруківки з тахографа за день контролю та попередні 56 днів,
3. оригінали тимчасових реєстраційних листів та бланків підтвердження діяльності за цей період.

Якщо протягом цих 56 днів водій керував автомобілем з аналоговим тахографом, він повинен мати також відповідні оригінали тахокарт (пп. 2 п. 10 розд. VI Положення №340).

Отже, документи мають підтверджувати діяльність водія не лише протягом поточного рейсу, а за весь 56-денний контрольний період.

Для регулярних та регулярних спеціальних пасажирських перевезень на маршрутах довжиною не більше 50 км перевізник веде графік змінності. У ньому відображаються початок і кінець робочого часу, час керування автомобілем, виконання іншої роботи, перерви, періоди відпочинку та готовності. На вимогу контролю надається графік, його копія або витяг із даними за день контролю та попередні 56 днів. Якщо для обліку цих періодів використовується встановлений на автобусі тахограф, графік змінності не ведеться (п. 8 розд. VI Положення №340).

Самозайнятий водій у передбачених Положенням №340 випадках веде індивідуальну контрольну книжку самозайнятого водія за формою додатка 2 до Положення №340 та зберігає в автомобілі книжку та/або витяг із неї за попередній обліковий період. Якщо для обліку використовується тахограф, індивідуальна контрольна книжка не ведеться (п. 9 розд. VI Положення №340).

Що зберігає перевізник

Перевізник повинен організувати облік робочого часу водіїв та зберігання документів, за якими можна проконтролювати дотримання режиму роботи та відпочинку.

Залежно від організації перевезень до таких документів належать графіки змінності, дані, зчитані з карток водіїв та пам’яті цифрових тахографів, тахокарти аналогових тахографів, тимчасові реєстраційні листи, бланки підтвердження діяльності, а також документи щодо перевірки та адаптації тахографів (розд. VI Положення №340; Інструкція №385).

Для найманих водіїв підприємство веде також табель обліку використання робочого часу. Роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці (ст. 30 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці»). Дані тахографа табель не замінюють: тахограф використовується для контролю діяльності водія та дотримання режиму роботи і відпочинку, а табель – для обліку робочого часу працівника.

Якщо водій працює також в іншого автомобільного перевізника або одночасно виконує перевезення як самозайнятий водій, роботодавець повинен отримати відомості про відповідний робочий час, оскільки при визначенні тривалості роботи враховується загальний робочий час водія (п. 7 розд. II Положення №340).

Строки зберігання документів визначаються Положенням №340 та Інструкцією №385 для кожного їх виду. Наприклад, індивідуальна контрольна книжка самозайнятого водія зберігається за його місцезнаходженням не менше 24 місяців з моменту останнього запису (п. 9 розд. VI Положення №340).

Коли Положення №340 не застосовується

Повний перелік перевезень, на які Положення №340 не поширюється, наведено у п. 5 розд. I цього Положення. Для транспортної первинки насамперед важливі винятки, застосування яких потрібно підтвердити документально.

Так, Положення №340 не поширюється на перевезення автомобілем або комбінацією автомобілів максимальною технічно допустимою масою не більше 7,5 т на відстань до 100 км по прямій від місця зберігання автомобіля, якщо перевезення здійснюється без оплати чи винагороди для перевезення матеріалів, обладнання або устаткування, які водій використовує у своїй основній професійній діяльності, або доставки товарів, вироблених у результаті ремісничої діяльності, а керування автомобілем не є основним видом професійної діяльності водія (пп. 1 п. 5 розд. I Положення №340).

Ще один виняток стосується перевезення власного вантажу автомобілем або комбінацією автомобілів максимальною технічно допустимою масою не більше 7,5 т, якщо перевезення має некомерційний характер. Право власності автомобільного перевізника на вантаж підтверджується документами на вантаж (пп. 8 п. 5 розд. I Положення №340).

Для сільськогосподарських товаровиробників, садівничих та лісогосподарських підприємств передбачено виняток для перевезення вантажів у межах господарської діяльності на відстань до 100 км по прямій від місця зберігання автомобіля. Відстань підтверджується ТТН, а якщо транспортний засіб орендований – також копією договору оренди (найму) (пп. 11 п. 5 розд. I Положення №340).

Інші винятки в межах 100 км передбачені, зокрема, для спеціальних автомобілів технічної допомоги та евакуації, окремих автомобілів на газі або електроенергії, перевезення живих тварин та будівельної техніки. Конкретні умови та документи для таких перевезень визначені у пп. 6, 14, 26, 27 п. 5 розд. I Положення №340.

Якщо для застосування винятку має значення, чи є керування основною професійною діяльністю водія, таким воно не вважається, якщо накопичений за місяць час керування становить менше 30% загального робочого часу водія за відповідний місяць (п. 5 розд. I Положення №340).

Місцезнаходження суб’єкта господарювання, його структурного підрозділу або філії, де зберігається автомобіль, зазначається у ТТН. Ці дані дають змогу підтвердити відстань від місця зберігання автомобіля, якщо відповідний виняток обмежений 100 км (п. 5 розд. I Положення №340; п. 11.1 та додаток 7 до Правил №363).

Перевезення для власних потреб під час воєнного стану

Для підприємств, які перевозять пасажирів або вантажі для забезпечення власної господарської діяльності, діє окремий тимчасовий виняток.

На період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення або скасування Положення №340 не поширюється на внутрішні автомобільні перевезення вантажів та/або пасажирів, які суб’єкти господарювання будь-якої форми власності здійснюють за власний рахунок для забезпечення своєї господарської діяльності, якщо тривалість такого перевезення не перевищує 4 годин 30 хвилин (п. 3 наказу Мінрозвитку №1727).

Тривалість такого перевезення повинна підтверджуватися первинними документами, що фіксують час його початку (п. 3 наказу №1727). Тому підприємству, яке застосовує цей виняток, потрібен первинний документ, за яким можна встановити час початку конкретного перевезення. Відповідні реквізити можна передбачити у самостійно розробленому подорожньому (маршрутному) листі або іншому первинному документі, який відповідає вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон №996).

Отже, для документального оформлення роботи водія спочатку потрібно визначити, чи поширюється на конкретне перевезення Положення №340:

1. Якщо поширюється, комплект документів залежатиме від способу обліку діяльності водія:
2. аналогового, цифрового або смарт-тахографа, графіка змінності чи індивідуальної контрольної книжки.
3. Якщо застосовується виняток із Положення №340, підприємству потрібні документи, якими підтверджуються саме його умови: ТТН із відомостями про місце зберігання автомобіля, документи про право власності на вантаж, копія договору оренди або первинний документ із часом початку перевезення – залежно від конкретної підстави.

Акт наданих послуг та заявка на перевезення

ТТН підтверджує приймання вантажу до перевезення, його переміщення та передання вантажоодержувачу, але розрахунки між перевізником і замовником визначаються договором про перевезення.

Якщо договором передбачено оформлення заявки на конкретний рейс, у ній зазначають, зокрема, маршрут, дату та час подачі автомобіля, місце навантаження і розвантаження, характеристики вантажу, транспортний засіб, вартість рейсу та інші погоджені сторонами умови.

Після виконання перевезення сторони можуть оформити акт наданих послуг, якщо такий порядок передбачений договором. Акт повинен містити обов’язкові реквізити первинного документа, встановлені ч. 2 ст. 9 Закону №996:

1. назву документа,
2. дату складання,
3. назву підприємства, від імені якого його складено,
4. зміст та обсяг господарської операції,
5. одиницю її виміру,
6. посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення,
7. особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для перевізника такий первинний документ є підставою для відображення доходу від наданої транспортної послуги, а для замовника – витрат на її придбання за правилами бухгалтерського обліку.

Перевезення спеціальних вантажів: пальне

Під час перевезення окремих видів вантажів загального комплекту транспортних документів недостатньо.

Додаткові вимоги можуть бути пов’язані з властивостями вантажу, спеціальними правилами його перевезення, а також податковим контролем за його переміщенням. Розглянемо це на прикладі пального.

При цьому слід розрізняти пальне, яке перевозиться як вантаж, і пальне, яке знаходиться в баку автомобіля та використовується для його роботи. У цьому розділі йдеться про пальне як вантаж. Документування пального, витраченого самим автомобілем, розглянемо окремо.

Товарно-транспортні документи на пальне

Порядок документального оформлення перевезення нафти і нафтопродуктів визначає Інструкція №281.

Відпуск нафти і нафтопродуктів автомобільним транспортом оформлюється товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), наведеною у додатку 3 до Інструкції №281 (пп. 7.5.6 Інструкції №281).

ТТН на нафтопродукти складається у чотирьох примірниках: один залишається у вантажовідправника, три передаються водієві. Після приймання нафтопродуктів один примірник залишається у вантажоодержувача, а два повертаються водієві, з яких один передається перевізнику, другий – замовнику транспортних послуг у порядку, встановленому Інструкцією №281.

Крім товарно-транспортних документів, при переміщенні пального потрібно враховувати правила функціонування акцизних складів пересувних та обліку транспортних засобів, якими переміщується пальне. Конкретний комплект документів залежить від того, кому належить пальне, хто його перевозить і з якою метою воно переміщується.

Документи для перевезення пального як небезпечного вантажу

Пальне належить до небезпечних вантажів, тому під час його автомобільного перевезення застосовуються також вимоги:

1. Закону України від 06.04.2000 №1644-III «Про перевезення небезпечних вантажів»,
2. Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30.09.1957, до якої Україна приєдналася Законом України від 02.03.2000 №1511-III,
3. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС від 04.08.2018 №656.

Відповідно до вимог щодо перевезення небезпечних вантажів у водія залежно від конкретного перевезення повинні бути, зокрема:

1. транспортний документ на небезпечний вантаж із передбаченими ДОПНВ відомостями про вантаж;
2. письмові інструкції відповідно до ДОПНВ;
3. свідоцтво про підготовку водія транспортного засобу, що перевозить небезпечні вантажі;
4. свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів, якщо його наявність вимагається ДОПНВ;
5. інші документи, прямо передбачені ДОПНВ та Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів для конкретного виду перевезення.

Таким чином, при перевезенні пального пакет документів формується на двох рівнях:

1. Перший – товарно-транспортні та акцизні документи, склад яких залежить від того, кому належить пальне, хто його перевозить та з якою метою.
2. Другий – документи, обов’язкові для дорожнього перевезення пального як небезпечного вантажу.

Міжнародні вантажні перевезення: перелік документів

При міжнародному автомобільному перевезенні вантажів до загальних документів перевізника додаються документи, пов’язані з перетинанням державного кордону, митним оформленням вантажу, допуском до міжнародних перевезень та виконанням вимог міжнародних договорів.

Перелік документів для здійснення міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом визначає, зокрема, ст. 53 Закону №2344.

Застосовуються також міжнародні договори України.

Основним міжнародним договором щодо автомобільного перевезення вантажів є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), вчинена 19.05.1956 у Женеві. Україна приєдналася до неї Законом №57-V.

Документи міжнародного вантажного перевезення можна згрупувати так:

Документи самого перевізника щодо відносин із замовником – договір, заявка на конкретний рейс, первинний документ про надання послуги та розрахункові документи – оформлюються за загальними правилами, про які говорили вище.

CMR

При міжнародному автомобільному перевезенні вантажу основним транспортним документом є міжнародна автомобільна накладна CMR.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність або втрата накладної не впливає на існування чи дійсність договору перевезення, до якого продовжують застосовуватися положення Конвенції.

У CMR зазначають, зокрема, дату і місце складання накладної, найменування та адресу відправника, перевізника й одержувача, місце і дату прийняття вантажу до перевезення та передбачене місце його доставки, характер вантажу і спосіб пакування, кількість вантажних місць, їх маркування та номери, вагу брутто або виражену в інших одиницях виміру кількість вантажу, платежі, пов’язані з перевезенням, а також інструкції для виконання митних та інших формальностей (ст. 6 Конвенції).

CMR складається у трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, третій залишається у перевізника (ст. 5 Конвенції).

Для перевізника CMR підтверджує маршрут міжнародного перевезення, прийняття вантажу та його доставку одержувачу. Належне оформлення міжнародного перевізного документа має значення також для застосування нульової ставки ПДВ до міжнародного перевезення відповідно до пп. 195.1.3 ПКУ, про що поговоримо далі.

Інвойс та пакувальний лист

Разом із CMR вантаж зазвичай супроводжують комерційні документи на товар.

Комерційний інвойс (invoice) складає продавець. Він містить відомості про продавця та покупця, найменування і кількість товару, ціну, загальну вартість, валюту розрахунків та інші умови постачання. Для перевізника це супровідний документ на товар, а не документ, яким оформлюється його дохід від транспортної послуги.

Тому слід розрізняти інвойс продавця на товар і рахунок (invoice), який перевізник виставляє замовнику за транспортну послугу. В одному міжнародному рейсі можуть бути обидва документи, але вони стосуються різних господарських операцій.

Пакувальний лист (Packing List) деталізує склад вантажу: кількість вантажних місць, вид упаковки, вміст окремих місць, вагу та інші характеристики. Він використовується разом з інвойсом та CMR для ідентифікації вантажу.

Митні документи

Для переміщення товарів через митний кордон оформлюються документи, передбачені Митним кодексом України та відповідною митною процедурою. Основним документом при декларуванні товарів є митна декларація.

Перевізник не обов’язково є особою, яка складає чи подає митну декларацію, однак під час міжнародного рейсу водій повинен мати документи, необхідні для переміщення конкретного вантажу через митний кордон.

Якщо перевезення здійснюється із застосуванням процедури міжнародних дорожніх перевезень (МДП), використовується книжка МДП (Carnet TIR). Правила цієї процедури визначає Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року.

Carnet TIR застосовується не до кожного міжнародного перевезення. Він входить до комплекту документів лише тоді, коли конкретне перевезення здійснюється із застосуванням процедури МДП.

Дозвільні документи

При міжнародному автомобільному перевезенні перевізник повинен мати документи, що підтверджують право виконувати відповідне перевезення. Їх склад залежить від країни, маршруту, виду перевезення та міжнародних домовленостей, що діють для такого маршруту (ст. 53 Закону №2344).

У випадках, коли перевезення здійснюється на підставі дозволу іноземної держави, відповідний дозвіл повинен бути оформлений для конкретного перевезення. Якщо застосовується дозвіл Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ), у транспортному засобі повинні бути сам дозвіл та документи, передбачені правилами його використання.

Документи водія і транспортного засобу

Водій міжнародного рейсу повинен мати посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автомобіль, а за наявності причепа чи напівпричепа – також реєстраційні документи на них, паспортні документи, необхідні для перетинання державного кордону, та інші документи, встановлені для конкретного перевезення (ст. 53 Закону №2344).

Документи щодо режиму праці та відпочинку водія та використання тахографа оформлюються відповідно до вимог, розглянутих вище, а при міжнародних перевезеннях – також з урахуванням міжнародних правил, що застосовуються до конкретного рейсу.

Для участі транспортного засобу в міжнародному дорожньому русі у випадках, передбачених законодавством про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності, оформлюється міжнародний страховий сертифікат «Зелена картка».

Спеціальні документи на вантаж

Комплект міжнародного рейсу доповнюється документами, обов’язковими для конкретного вантажу.

Наприклад, при міжнародному перевезенні небезпечних вантажів застосовуються документи, передбачені Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30.09.1957, до якої Україна приєдналася Законом України від 02.03.2000 №1511-III.

При перевезенні товарів, які підлягають ветеринарному або фітосанітарному контролю, оформлюються документи, встановлені законодавством для відповідного виду товару. Якщо для митного оформлення або застосування тарифних преференцій необхідно підтвердити походження товару, використовується сертифікат або інший передбачений законодавством документ про походження товару.

Таким чином, конкретний комплект міжнародного рейсу визначається маршрутом, митною процедурою, видом вантажу та дозвільним режимом. Основним транспортним документом на вантаж залишається CMR, а решта документів додається залежно від умов конкретного перевезення.

Пасажирські перевезення: перелік документів

Склад документів при перевезенні пасажирів залежить від виду перевезення.

Закон №2344 розрізняє регулярні, регулярні спеціальні та нерегулярні пасажирські перевезення, а також перевезення пасажирів на таксі.

Окремі вимоги встановлено для міжнародних пасажирських перевезень. Документи для таких перевезень визначають Закон №2344 та Правила №176.

Основні відмінності наведемо в таблиці.

Розглянемо ці варіанти докладніше.

Регулярні пасажирські перевезення: перелік документів

Регулярні пасажирські перевезення здійснюються на автобусному маршруті загального користування за затвердженими маршрутом і розкладом руху.

Перелік документів, на підставі яких виконуються такі перевезення, визначено ст. 39 Закону №2344. Автомобільний перевізник повинен мати ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, та інші документи, передбачені законодавством України.

Водій автобуса повинен мати:

1. посвідчення водія відповідної категорії;
2. реєстраційні документи на транспортний засіб;
3. квитково-касовий лист;
4. схему маршруту;
5. розклад руху;
6. таблицю вартості проїзду, крім міських перевезень;
7. інші документи, передбачені законодавством України (ст. 39 Закону №2344).

Квитково-касовий лист використовується для обліку роботи автобуса на маршруті та операцій із квитками і виручкою. Для бухгалтерії перевізника це один із документів, пов’язаних з обліком доходів від перевезення пасажирів.

Пасажир повинен мати квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу, якщо користується такою послугою, а за наявності права на пільговий проїзд – відповідне посвідчення.

Отже, при регулярному перевезенні перевізнику потрібно забезпечити зв’язок між виконаними рейсами, проданими квитками, отриманою виручкою та її відображенням у бухгалтерському обліку.

Регулярні спеціальні перевезення: перелік документів

Регулярні спеціальні пасажирські перевезення здійснюються для перевезення певних категорій пасажирів – зокрема, працівників підприємств, установ та організацій, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших організованих груп пасажирів – на визначених маршрутах у порядку, встановленому Законом №2344 та Правилами №176.

Такі перевезення здійснюються на підставі договору між замовником транспортних послуг та автомобільним перевізником.

Для регулярного спеціального перевезення оформлюється паспорт автобусного маршруту. Вимоги до його оформлення встановлює Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затверджений наказом Мінтрансу від 07.05.2010 №278.

Відповідно до ст. 39 Закону №2344 водій автобуса повинен мати посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схему маршруту, розклад руху та інші документи, передбачені законодавством України.

У перевізника залишаються договір із замовником, документи щодо організації маршруту та первинний документ, який підтверджує надання послуг замовнику, якщо його оформлення передбачено договором.

Нерегулярні пасажирські перевезення: перелік документів

Нерегулярні пасажирські перевезення – це перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою, з укладенням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезення, інші умови перевезення та форму оплати послуги.

Таким способом можуть здійснюватися, наприклад, перевезення організованої групи працівників, туристичної групи, учасників заходу або іншої групи пасажирів за конкретним замовленням.

Для нерегулярних пасажирських перевезень автомобільний перевізник повинен мати ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, та інші документи, передбачені законодавством України.

Водій автобуса повинен мати:

1. посвідчення водія відповідної категорії;
2. реєстраційні документи на транспортний засіб;
3. договір із замовником транспортних послуг;
4. документ, що засвідчує оплату транспортних послуг;
5. інші документи, передбачені законодавством України (ст. 39 Закону №2344).

Для бухгалтерського обліку перевізника за таким замовленням залишаються договір на перевезення, документи конкретного рейсу та первинний документ про надання послуги, якщо його оформлення передбачено договором. У договорі можуть бути визначені вартість перевезення, порядок та строки оплати, маршрут, дата і час подачі автобуса, місця посадки та висадки пасажирів.

Міжнародні пасажирські перевезення: перелік документів

При міжнародних пасажирських перевезеннях до документів, необхідних для відповідного виду пасажирського перевезення, додаються документи міжнародного рейсу.

Міжнародні регулярні пасажирські перевезення виконуються за міжнародними автобусними маршрутами відповідно до дозволів та інших документів, передбачених Законом №2344, міжнародними договорами України та Правилами № 176.

Відповідно до ст. 53 Закону №2344 при виконанні міжнародних перевезень пасажирів автомобільний перевізник повинен мати:

1. дозвільні документи на виконання міжнародних перевезень, передбачені міжнародними договорами України,

та

1. інші документи, передбачені законодавством України.

Водій повинен мати:

1. посвідчення водія відповідної категорії,
2. реєстраційні документи на транспортний засіб,
3. дозвільні документи на виконання міжнародного перевезення,
4. інші документи, передбачені законодавством України і міжнародними договорами України (ст. 53 Закону №2344).

При нерегулярних міжнародних перевезеннях пасажирів оформлюється список пасажирів із відомостями про осіб, які перевозяться конкретним автобусом. Список супроводжує відповідний рейс і використовується під час проходження процедур, передбачених для міжнародного перевезення.

Документи щодо режиму праці та відпочинку водія оформлюються за правилами, розглянутими вище.

Перевезення пасажирів на таксі: перелік документів

Для таксі Закон №2344 встановлює окремий комплект документів. При цьому для документального оформлення має значення, чи підприємець особисто керує таксі, чи перевезення виконує найманий водій.

Відповідно до ст. 1 Закону №2344 таксі – легковий автомобіль, обладнаний:

1. розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору на даху автомобіля,
2. діючим таксометром,
3. сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла,
4. та нанесеними композиціями з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків,

призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку.

Документи при перевезенні пасажирів на таксі визначені ст. 39 Закону №2344.

Автомобільний перевізник повинен мати:

1. ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів;
2. документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;
3. інші документи, передбачені законодавством України.

Водій таксі повинен мати:

1. посвідчення водія відповідної категорії;
2. реєстраційні документи на транспортний засіб;
3. інші документи, передбачені законодавством України (ст. 39 Закону №2344).

Розглянемо документування роботи таксі залежно від того, хто безпосередньо здійснює перевезення.

Розрахунки з пасажирами

Документальне оформлення доходу від перевезення пасажирів залежить також від способу розрахунку.

Застосування РРО та/або ПРРО при проведенні розрахунків регулює Закон України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон №265).

Якщо при оплаті послуг таксі здійснюється розрахункова операція у розумінні ст. 2 Закону №265, суб’єкт господарювання проводить її через РРО та/або ПРРО у встановленому цим Законом порядку та надає пасажиру розрахунковий документ установленої форми і змісту (ст. 3 Закону №265).

Якщо оплата надходить у спосіб, за якого операція не є розрахунковою операцією у розумінні Закону №265, обов’язок проводити саме таку оплату через РРО/ПРРО за цією операцією не виникає. Тому для визначення порядку оформлення розрахунку потрібно враховувати конкретний спосіб оплати.

Для бухгалтерського обліку перевізника документи про розрахунки з пасажирами використовуються разом із даними про фактично виконану роботу автомобіля. Якщо працює найманий водій, окремо ведеться облік його робочого часу та розрахунків з оплати праці.

Документування роботи автомобіля та витрат пального

Для обліку витрат перевізнику недостатньо документів, якими оформлено саме перевезення. Окремо потрібно документувати роботу автомобіля:

1. його пробіг,
2. виконані рейси та використання пального.

Подорожній лист

Обов’язкової типової форми подорожнього листа автомобіля наразі немає. Підприємство може самостійно розробити подорожній лист, маршрутний лист або інший первинний документ для обліку роботи транспортного засобу.

Якщо такий документ є підставою для відображення господарської операції в бухгалтерському обліку, він повинен містити обов’язкові реквізити первинного документа, встановлені ч. 2 ст. 9 Закону №996.

Для обліку роботи автомобіля у самостійно розробленій формі доцільно передбачити:

1. дату;
2. марку та державний реєстраційний номер автомобіля;
3. дані водія;
4. маршрут руху;
5. показники одометра на початок і кінець роботи;
6. загальний пробіг;
7. кількість отриманого та використаного пального;
8. залишок пального на початок і кінець роботи.

Якщо підприємству потрібні додаткові показники – наприклад, пробіг із вантажем, кількість виконаних рейсів, час роботи автомобіля або спеціального обладнання, – їх також можна передбачити у формі документа.

Такий документ може складатися на день, рейс або інший визначений підприємством період залежно від характеру роботи автомобіля та організації документообігу.

Подорожній або маршрутний лист не замінює ТТН. При вантажному перевезенні ТТН документує переміщення конкретного вантажу та транспортний процес, а внутрішній документ перевізника – роботу автомобіля, його пробіг та використання пального.

Документи на придбання пального

Для обліку пального перевізнику потрібні насамперед документи, які підтверджують його придбання.

Якщо водій придбаває пальне безпосередньо на АЗС за готівку або з використанням корпоративного електронного платіжного засобу, документом про розрахункову операцію є фіскальний касовий чек, сформований РРО/ПРРО відповідно до Закону №265.

При придбанні пального за паливними картками, талонами або за договорами з постачальниками комплект документів залежить від передбаченого договором порядку придбання та відпуску пального. Це можуть бути видаткові накладні постачальника, акти, чеки АЗС, відомості про відпуск пального за паливними картками та інші первинні документи, якими оформлено відповідні операції.

Придбання та використання пального – різні господарські операції. Документ постачальника або чек АЗС підтверджує придбання певної кількості пального, але сам по собі не підтверджує, скільки пального використано конкретним автомобілем для виконання перевезень.

Документи на списання пального

Кількість фактично використаного автомобілем пального підприємство визначає за первинними документами, в яких зафіксовано роботу транспортного засобу та рух пального. Для цього може використовуватися самостійно розроблений подорожній або маршрутний лист чи інший первинний документ із відповідними показниками.

Саме поєднання документів на придбання пального з документами про роботу автомобіля дає можливість простежити його рух: надходження пального, передачу або заправлення конкретного транспортного засобу, фактичне використання та залишок.

Підприємство самостійно визначає порядок документування таких операцій та затверджує форми самостійно розроблених первинних документів. Вони повинні містити обов’язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону №996.

Для списання пального важливо також визначити кількість, яка припадає на роботу конкретного транспортного засобу. Для цього підприємство може використовувати встановлені ним норми витрат пального з урахуванням технічних характеристик автомобіля, умов його експлуатації, маршруту, пробігу, роботи додаткового обладнання та інших показників, що впливають на витрати.

Первинний документ має містити фактичні показники, на підставі яких можна визначити кількість використаного пального. Розрахунок за встановленими підприємством нормами використовується для визначення та контролю витрат, але не замінює первинного документа про фактичну роботу автомобіля.

Тому для обліку пального у перевізника фактично формується ланцюжок документів: документи на придбання пального – документи про його отримання або заправлення автомобіля – документ про роботу автомобіля та фактичне використання пального – бухгалтерський документ, яким оформлюється його списання, якщо такий окремий документ передбачено прийнятим на підприємстві порядком документообігу.

Документування витрат конкретного рейсу

Крім пального, під час перевезення можуть виникати витрати на платні дороги, паркування, стоянки, поромні переправи та інші послуги, безпосередньо пов’язані з рейсом. Їх відображають в обліку на підставі документів, що підтверджують відповідну господарську операцію та її оплату.

Якщо кошти на такі витрати отримує водій або він витрачає власні кошти у зв’язку з виконанням доручення підприємства, документи передаються підприємству для відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку в порядку, встановленому законодавством та внутрішніми правилами документообігу.

Таким чином, транспортна первинка перевізника не обмежується ТТН або CMR. Документи на конкретне перевезення мають бути пов’язані з первинними документами про роботу автомобіля, використання пального та інші витрати, понесені при виконанні рейсу.

Бухгалтерський облік транспортних послуг у перевізника

Доходи від надання транспортних послуг перевізник відображає за правилами НП(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну від 29.11.1999 №290. Дохід, пов’язаний із наданням послуг, визнають виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо результат цієї операції може бути достовірно оцінений (п. 10 НП(С)БО 15).

Для обліку доходу від реалізації транспортних послуг застосовують субрахунок 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг». На цьому субрахунку підприємства й організації, що виконують роботи та надають послуги, узагальнюють інформацію про доходи від реалізації робіт і послуг (Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291; далі – Інструкція № 291).

Документом, на підставі якого перевізник відображає надання послуги в бухгалтерському обліку, може бути акт наданих послуг або інший первинний документ, який підтверджує здійснення господарської операції та містить обов’язкові реквізити, встановлені ч. 2 ст. 9 Закону №996.

Витрати на виконання перевезень перевізник накопичує на рахунку 23 «Виробництво». Інструкція № 291 передбачає використання цього рахунку, зокрема, підприємствами транспорту та зв’язку для обліку витрат на надання послуг. За дебетом рахунку 23 відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати, за кредитом – вартість виконаних робіт і послуг, яка списується у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації».

Склад виробничої собівартості визначає п. 11 НП(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.1999 №318. До виробничої собівартості продукції, робіт, послуг включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та змінні і постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Тому витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням транспортної послуги, формують її виробничу собівартість. Зокрема, заробітна плата водія, який безпосередньо виконує перевезення, та пальне, використане автомобілем під час такого перевезення, відображаються через рахунок 23.

Придбане пальне обліковують на субрахунку 203 «Паливо», а вартість фактично використаного для виконання перевезення пального списують проведенням Дт 23 – Кт 203.

Амортизація автомобіля, який безпосередньо використовується для надання транспортних послуг, також включається до собівартості таких послуг. Її нарахування відображається за кредитом рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» та дебетом відповідного рахунку витрат. Якщо автомобіль безпосередньо виконує перевезення, амортизаційні витрати відображають за дебетом рахунку 23. Інструкція №291 передбачає можливість віднесення амортизації, зокрема, на рахунки 23, 91, 92, 93 та 94 залежно від напряму використання необоротного активу.

Бухгалтерські проведення покажемо на прикладі, коли замовник перераховує передоплату за транспортну послугу, а перевізник є платником ПДВ.

Такий порядок бухгалтерського обліку транспортної послуги застосовується незалежно від того, чи виконується внутрішнє або міжнародне перевезення. Водночас від виду перевезення залежить комплект первинних документів, а від характеру операції та місця її здійснення – порядок оподаткування ПДВ.

При пасажирських перевезеннях потрібно враховувати також спосіб отримання виручки та документи, якими оформлено розрахунки з пасажирами.

Оподаткування транспортних послуг у перевізника

Податок на прибуток

Об’єкт оподаткування податком на прибуток визначається на підставі фінансового результату до оподаткування за даними бухгалтерського обліку, скоригованого на різниці, передбачені ПКУ (пп. 134.1.1 ПКУ).

Тому доходи і витрати від транспортних послуг спочатку формують фінансовий результат за правилами бухгалтерського обліку. Податкові різниці виникають у випадках, прямо передбачених ПКУ. Зокрема, для платників, які застосовують різниці, при нарахуванні амортизації основних засобів діють коригування, встановлені ст. 138 ПКУ.

ПДВ: внутрішні перевезення

Для послуг з перевезення пасажирів і вантажів місцем постачання є місце реєстрації постачальника послуг (п. 186.4 ПКУ).

Тому якщо український перевізник – платник ПДВ надає звичайну послугу з перевезення вантажу або пасажирів і така операція не підпадає під спеціальний режим оподаткування міжнародного перевезення, послуга оподатковується ПДВ за основною ставкою, встановленою п. 193.1 ПКУ.

Датою виникнення податкових зобов’язань є дата події, яка відбулася раніше: дата зарахування коштів від замовника як оплати послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ПКУ).

Отже, якщо перевізник отримав передоплату за майбутнє перевезення, податкові зобов’язання виникають на дату її отримання. Якщо передоплати не було – на дату оформлення документа, який засвідчує надання транспортної послуги.

На дату виникнення податкових зобов’язань платник ПДВ складає податкову накладну та реєструє її в ЄРПН у порядку та строки, встановлені п. 201.1 і 201.10 ПКУ.

Міжнародні перевезення і ставка ПДВ 0%

Для міжнародних перевезень ПКУ встановлює спеціальне правило. За нульовою ставкою оподатковуються операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом (пп. «а» пп. 195.1.3 ПКУ).

Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо воно здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом (пп. 195.1.3 ПКУ).

При автомобільному міжнародному вантажному перевезенні таким документом є, зокрема, міжнародна автомобільна накладна CMR, про яку йшлося вище. Саме документальне оформлення перевезення як єдиного міжнародного має принципове значення для застосування нульової ставки.

Якщо умови пп. 195.1.3 ПКУ виконані, ставка 0 % застосовується до міжнародного перевезення за всім маршрутом, без поділу його на відрізок територією України та відрізок за її межами.

Інша ситуація виникає, якщо перевезення розділене між кількома перевізниками. Тоді потрібно визначати, яку саме послугу надає кожен перевізник і якими документами її оформлено.

Наприклад, один перевізник доставляє вантаж лише територією України до місця, де вантаж приймає інший перевізник для подальшого міжнародного перевезення. Сам по собі факт, що цей вантаж надалі перетне державний кордон, не перетворює послугу першого перевізника на міжнародне перевезення. Для застосування пп. 195.1.3 ПКУ перевізник повинен надавати саме послугу міжнародного перевезення, оформлену єдиним міжнародним перевізним документом.

Аналогічне правило діє для міжнародного перевезення пасажирів і багажу: нульова ставка застосовується до операції міжнародного перевезення, яка відповідає умовам пп. 195.1.3 ПКУ.

Транспортно-експедиторські послуги

Якщо в організації перевезення бере участь експедитор, власне міжнародне перевезення потрібно відокремлювати від транспортно-експедиторської послуги.

Для транспортно-експедиторських послуг місце постачання визначається за спеціальним правилом пп. «ж» п. 186.3 ПКУ – за місцем, у якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, а за відсутності такого місця – за місцем його постійного чи переважного проживання.

Тому режим оподаткування винагороди експедитора не визначається автоматично за правилами, встановленими для самої послуги міжнародного перевезення. Для кожної операції потрібно окремо визначити, що саме постачається: послуга перевезення чи транспортно-експедиторська послуга, хто є її постачальником і отримувачем та якими документами оформлено відповідну операцію.

Документальне підтвердження для ПДВ

Для цілей оподаткування транспортна первинка має підтверджувати зміст саме тієї операції, яку перевізник відображає в податковому обліку.

Для внутрішнього перевезення це договір та документи конкретного перевезення – ТТН, заявка, акт або інший первинний документ про надання транспортної послуги залежно від прийнятого сторонами порядку оформлення.

Для міжнародного автомобільного перевезення ключове значення має єдиний міжнародний перевізний документ, що підтверджує міжнародний характер перевезення відповідно до пп. 195.1.3 ПКУ. Для вантажного автомобільного перевезення таким документом є CMR.

Таким чином, документи перевізника виконують одночасно декілька функцій: підтверджують факт і зміст перевезення, є підставою для відображення доходів та витрат у бухгалтерському обліку і підтверджують умови застосування відповідного порядку оподаткування.

Послуги перевізника-нерезидента

Окремо слід визначати ПДВ-наслідки, якщо послугу українському замовнику надає перевізник-нерезидент.

Для звичайних послуг з перевезення пасажирів і вантажів, які не належать до послуг, місце постачання яких визначається за спеціальними правилами п. 186.2 і 186.3 ПКУ, місце постачання визначається за п. 186.4 ПКУ – за місцем реєстрації постачальника.

Тому якщо послугу перевезення надає перевізник-нерезидент, зареєстрований за межами України, місце постачання такої послуги знаходиться за межами митної території України. В українського замовника лише внаслідок придбання такої послуги не виникають податкові зобов’язання з ПДВ за правилами ст. 208 ПКУ, оскільки ця стаття застосовується до послуг, які постачаються нерезидентами з місцем постачання на митній території України (п. 186.4, ст. 208 ПКУ).

При цьому потрібно правильно визначити вид придбаної послуги. Зокрема, для транспортно-експедиторських послуг діє спеціальне правило пп. «ж» п. 186.3 ПКУ: місцем їх постачання є місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, а за відсутності такого місця – місце його постійного чи переважного проживання.

Отже, якщо транспортно-експедиторську послугу нерезидент надає українському суб’єкту господарювання, місцем її постачання є митна територія України. У такому разі отримувач послуги застосовує правила ст. 208 ПКУ щодо оподаткування послуг, які постачаються нерезидентами з місцем постачання на митній території України (пп. «ж» п. 186.3, ст. 208 ПКУ).

Документальне підтвердження для оподаткування

Транспортна первинка має значення не лише для бухгалтерського обліку, а й для визначення податкових наслідків операції.

При внутрішньому вантажному перевезенні документи підтверджують факт виконання перевезення, маршрут, замовника та вартість транспортної послуги. При міжнародному перевезенні особливе значення має єдиний міжнародний перевізний документ, оскільки саме з виконанням цієї умови пп. 195.1.3 ПКУ пов’язує застосування нульової ставки ПДВ.

Таким чином, договір та заявка визначають умови конкретного перевезення, ТТН або CMR документує перевезення вантажу, документи щодо роботи автомобіля підтверджують показники, необхідні для обліку витрат на рейс, а акт або інший первинний документ, передбачений сторонами, підтверджує надання транспортної послуги для її відображення в бухгалтерському обліку. Для міжнародного перевезення належне оформлення єдиного міжнародного перевізного документа має також значення для застосування нульової ставки ПДВ (пп. 195.1.3 ПКУ).

Висновки

1. Отже, єдиного комплекту транспортної первинки на всі випадки немає: він залежить від виду перевезення, вантажу, маршруту та статусу перевізника.
2. Тому, організовуючи документообіг, перевізнику варто визначити не лише документи, якими оформлюється сама транспортна послуга, а й документи, що повинні супроводжувати конкретний рейс та залишатися на підприємстві.
3. Саме такий комплект документів дає змогу належно оформити перевезення та відобразити його результати в бухгалтерському обліку.

Шаблони та зразки документів:

Акт (перевезення)

Подорожній лист вантажного автомобіля

Товарно-транспортна накладна (форма №1-ТН)

Подорожній лист вантажного автомобіля в міжнародному сполученні

Разовий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом

Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні

Читайте більше:

Транспортний податок 2025

ТТН 2025: запитання-відповіді

Нова форма ТТН: огляд змін, зразок заповнення та бланк

Відомості про транспортний засіб до ТЦК: посібник з практичних ситуацій

Подорожній лист і пальне: як правильно списувати, щоб не було штрафів