Верховний Суд (далі – ВС) розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Банку (роботодавець, відповідач) у справі за позовом працівника (позивач) про:
- припинення трудових правовідносин;
- стягнення сум, належних при звільненні;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- витребування трудової книжки.
На обґрунтування заявлених вимог, позивач посилалася на те, що вона працювала у Банку. Однак у зв’язку з тим, що роботодавець не виконує щодо неї законодавство про працю подала відповідачу у травні 2021 року заяву, в якій просила:
- розірвати трудовий договір і звільнити її з роботи у визначений нею день на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП);
- виплатити їй вихідну допомогу на підставі ст. 44 КЗпП;
- грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки на підставі ст. 83 КЗпП;
- виплатити всі інші суми, що належать їй до виплати від Банку на підставі ст. 116 КЗпП.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що:
- правовідносини, які виникли між сторонами у зв’язку з прийняттям наказу про звільнення від 21.05.2021, є такими, що припинили свою дію на час виникнення спору;
- інших порушень трудових прав позивача на час звернення до банку із заявою про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП, які б визнавав відповідач, суд не встановив.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, посилаючись на доведеність факту порушення трудових прав позивача через несвоєчасне виконання судових рішень щодо виплати присуджених позивачу сум, нестворення обов'язкового первинного органу з розгляду трудових спорів.
ВС з висновками апеляційного суду не погодився, постанову скасував та залишив в силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при відмові в розірванні трудового договору з ініціативи працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.
За ст. 38 КЗпП, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.
Для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП через порушення роботодавцем законодавства про працю необхідно, щоб такі порушення мали місце та не були усунуті на момент подання працівником заяви про звільнення.
Якщо на час подання заяви права працівника вже поновлені (зокрема в судовому порядку) або порушення не доведені, у роботодавця виникає право відмовити у звільненні за цією підставою.
ВС вказав:
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про припинення трудових відносин між працівником та банком за ч. 3 ст. 38 КЗпП та про зобов`язання відповідача належним чином оформити звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки, видати наказ про звільнення та стягнути з відповідача вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.