Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Цю норму ЦПК, на думку нардепа Олександра Юрченка, слід удосконалити. Тому він уніс до Верховної Ради проєкту Закону № 13118 від 18.03.2025 «Про внесення змін до статті 246 Цивільного процесуального кодексу України щодо ухвалення рішення про судові витрати».
Автор ініціативи послався на висновок Касаційного цивільного суду ВС у справі №285/5547/21, згідно з яким у разі, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх поважності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Аби забезпечити формування єдиної судової практики, цю позицію суду пропонується закріпити у ЦПК.
У Національній асоціації адвокатів України, де на прохання профільного комітету ВР опрацювали проєкт, зауважили, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (згідно зі ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
А сукупний аналіз статей 137, 141 ЦПК, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема шляхом надання оцінки доказам, поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у згаданих статтях. І такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін через надання їм можливості висловити свої міркування. Саме за наслідками оцінки обставин справи і обґрунтувань, наведених учасниками справи та дослідження поданих доказів суд ухвалює рішення в цій частині.
Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
З огляду на це, у Комітеті НААУ з питань цивільного права та процесу відзначили, що запровадження інституту строків давності на етапі визначення розміру судових витрат створює додаткове процесуальне навантаження на учасників процесу та суд. Також виникають додаткові підстави для оскарження судового рішення не лише в частині розміру витрат, а й оцінки судом обґрунтованості причин пропуску строку на подання таких доказів. Тож більш прийнятним було б збереження норми ст. 246 ЦПК в чинній редакції.