
Чи є правомірним звільнення працівника за п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) у зв’язку з відмовою від переведення до іншої місцевості в умовах воєнного стану, якщо роботодавець запровадив дистанційну форму роботи?
Відмова працівника від переїзду до іншої місцевості разом із підприємством є підставою для звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Позивач звернувся до суду з позовом до ДП «Адміністрація морських портів» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись те що, він працював у відповідача на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту підприємства у м. Києві.
У грудні 2022 року наказом підприємства запроваджено зміни в організації праці, а саме місце роботи працівників апарату управління змінено з м. Києва на м. Одесу.
Роботодавець обґрунтував це необхідністю наближення управління до філій (портів) у південних регіонах та раціональним використанням ресурсів.
Позивач був ознайомлений із повідомленням, проте висловив незгоду з переведенням до м. Одеси, а в січні 2023 року його звільнили за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки на підприємстві діяв дистанційний режим роботи, а фактичних змін в організації виробництва, на його думку, не відбулося.
Рішення ВС
Переведення в іншу місцевість разом із підприємством є зміною істотних умов праці. Роботодавець у межах своїх повноважень має право визначати місцезнаходження робочих місць.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період воєнного стану двомісячний строк попередження про зміну істотних умов праці не застосовується – повідомлення має бути надане до запровадження таких умов. Відповідач дотримався цього порядку.
Хоча позивач був членом виборного органу профспілки, її відмова у наданні згоди на звільнення була визнана судом необґрунтованою.
Профспілка не навела правових аргументів щодо незаконності зміни місця роботи, а лише посилалася на порушення строків звернення, що не є достатньою підставою для відмови. ВС виснував, що оскільки працівник відмовився продовжувати роботу в нових умовах (у м. Одесі), роботодавець мав законні підстави для припинення трудового договору.
Джерело: Постанова ВС від 06.08.2025 у справі №752/2048/23
Читайте більше:
Верховний Суд: звільнення дистанційного працівника за прогул має бути належно доведене
Чи зобов’язаний «дистанційник» відповідати після роботи
Поєднання дистанційної роботи з роботою в офісі: зразок наказу
Дистанційна робота: переваги, недоліки та особливості організації праці
Працівник за кордоном: відрядження чи дистанційка





















