
Конституційний Суд України (далі – КСУ) 10.03.2026 ухвалив Рішення № 2-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду (далі – ВС).
ВС звернувся до КСУ щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України:
частини другої статті 3, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674–VІ «Про судовий збір» (далі – Закон) в частині справляння судового збору «за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).
Частиною другою статті 3 Закону визначено перелік заяв, за подання яких судовий збір не справляють. Підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:
- за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, – 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб.
У конституційному поданні, ВС навів аргументи щодо невідповідності Конституції України оспорюваних приписів Закону. Зокрема, ВС обґрунтовував свою правову позицію тим, що виконання судового рішення є невід’ємною стадією правосуддя, а тому покладення на особу додаткового фінансового тягаря у вигляді судового збору за вчинення процесуальних дій, спрямованих на реалізацію такого рішення, не узгоджується з приписами Конституції України, зокрема її статей 8, 55, 129-1.
КСУ дослідив це питання та наголосив, що оспорюваними приписами Закону встановлено необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду. Обов’язок сплати судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу, не можна вважати справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення, що є невіддільним складником права на доступ до суду.
КСУ зазначив, що держава не може покладати на особу додаткового фінансового тягаря за свій обов’язок щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Дослідивши конституційне подання та долучені до нього матеріали, КСУ визнав неконституційними частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону.
При цьому, приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення КСУ Рішення.
Джерело: КСУ
Читайте більше:
Соціальні виплати на рахунку: чи може виконавець накласти арешт
Як уникнути помилок при сплаті судового збору за апеляційну скаргу
ВС пояснив, чи можна вимагати компенсацію через неконституційний закон
ВС оприлюднив дайджест практики Великої Палати за січень – лютий 2026 року
ВС роз’яснив наслідки незаконного звільнення працівника під час призупинення трудового договору




















