До Господарського суду звернулася прокуратура в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Вінницької ОВА із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісогосподарське товариство» (далі – ТОВ) та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії, в якому прокуратура просила:
визнати недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного між відповідачами, та зобов`язати ТОВ повернути ділянку лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га з розміщеним на ній водним об`єктом розпоряднику земельної ділянки - ОВА за актом приймання-передачі.
Господарський суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема, визнав недійсним пункт 2 оскаржуваного договору в частині передання ТОВ водного об`єкта ставка загальною площею 7,7 га, та зобов`язав його повернути цей водний об`єкт розпоряднику земельної ділянки – Вінницькій ОВА за актом приймання-передачі.
Суд мотивував рішення тим, що в матеріалах справи відсутні докази погодження землекористувачем та надання згоди власником земельної ділянки, на якій розміщений водний об’єкт (ставок), на його передачу в тимчасове користування.
Тому, саме у цій частині зміст оспорюваного правочину суперечить:
- Цивільному кодексу України;
- іншим актам цивільного законодавства;
- інтересам держави і суспільства.
В силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання договору недійсним у частині передачі в користування відповідачу 1 водного об’єкта, а, відповідно, і для його зобов’язання повернути цей об’єкт позивачу 2, як уповноваженому органу.
Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 17.06.2025 в справі №902/1061/24 скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задоволив.
За наслідками розгляду, апеляційна інстанція виснувала, що:
неможливо визнати недійсним спірний правочин лише у визначеній частині, оскільки неправомірна передача у тимчасове користування водного об’єкта (ставка), як частини усієї земельної ділянки, яка надавалася у користування за спірним договором, свідчить про недійсність істотної умови цього договору – об’єкта користування, а отже і про його недійсність в цілому.
Верховний Суд у постанові від 09.09.2025 року у справі №902/1061/24 погодився із висновками суду апеляційної інстанції.
Джерело: Судова влада України
Читайте більше:
Огляд актуальної судової практики КГС ВС за червень 2025 року
Актуальна судова практика в господарських спорах за січень-лютий 2025 року
Верховний Суд: огляд судової практики у господарських спорах за травень 2025
Огляд актуальної судової практики ВС в господарському процесі за березень 2025 року
Правові позиції Касаційного господарського суду: ключові висновки за квітень 2025 року
Оренда державного та комунального майна під час воєнного стану: роз’яснення Мін’юсту