Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 05.12.2024 у справі №640/20409/21 розглянув ситуацію, коли податковий орган стверджував, що платник податків (позивач) неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за операцією з постання товару на підставі договору від 22.01.2018, що звільнена від оподаткування ПДВ.
Судами було з`ясовано, що за змістом додатку 2 до вказаного договору, продавець бере на себе зобов`язання поставити на територію платника, змонтувати та ввести в експлуатацію обладнання для поліпшення лінії транспортування цеху виготовлення пелет з деревини на загальну суму 8 625 844,19 грн (у томі числі податок на додану вартість - 1 437 640,70 грн), що складається з певних визначених складових, серед яких програмне забезпечення, вартістю 320 000,00 грн (у томі числі податок на додану вартість - 53 333,33 грн).
Податківці посилалися на норми пункту 261 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПКУ) та зазначали, що поставлене позивачу за договором від 22.01.2018 обладнання (програмне забезпечення) відноситься до програмної продукції, операції з постачання якої звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 261 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, тимчасово, з 01 січня 2013 року до 01 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим - сьомим пп.14.1.225 ПКУ.
Для цілей цього пункту, до програмної продукції відносяться:
- результат комп`ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп`ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів та доступу до них;
- примірники (копії, екземпляри) комп`ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній та/або електронній формі, у тому числі у формі коду (кодів) та/або посилань для завантаження комп`ютерної програми та/або їх частин, компонентів у формі коду (кодів) для активації комп`ютерної програми чи в іншій формі;
- будь-які зміни, оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу комп`ютерних програм, права на отримання таких оновлень, змін, додатків, доповнень протягом певного періоду часу;
- криптографічні засоби захисту інформації.
Тобто, у цій нормі програмна продукція розглядається як окремий та самостійний предмет поставки.
Підпунктом 14.1.225 ПКУ визначено, що роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані: як винагорода за використання комп`ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»); за придбання примірників (копій, екземплярів) об`єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра); за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об`єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи; за передачу прав на об`єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об`єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов`язковим згідно із законодавством України; за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.
Утім, у розглядуваній ситуації судами з`ясовано, що програмне забезпечення, щодо якого виник спір, є складовою частиною комплексного обладнання, що постачається (складовою, яка необхідна для роботи обладнання та непридатна для використання окремо від нього), а не самостійним предметом поставки. Також у договорі від 22.01.2018 відсутні посилання на узгоджений сторонами порядок розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Тобто, за умовами договору від 22.01.2018 програмне забезпечення є невід`ємною складовою обладнання та не може використовуватися окремо від нього або бути встановленим за бажанням позивача на іншому обладнанні чи пристрої.
ВС дійшов висновку, що умовиводи ГУ ДПС у м. Києві про те, що згідно з умовами договору від 22.01.2018 відбулося постачання на адресу позивача безпосередньо програмної продукції не відповідає дійсності.
Отже, зазначена правова позиція ВС вказує на таке: якщо програмне забезпечення не може використовуватися окремо від обладнання, або бути встановленим за бажанням платника податків на іншому обладнанні чи пристрої, то таке програмне забезпечення є складовою частиною комплексного обладнання, а не самостійним предметом поставки.