Працівника (позивача) було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), а саме:
- у зв`язку з ліквідацією державного підприємства (далі – підприємство, ДП), рішення про проведення якої було прийнято розпорядженням голови ОВА від 04.10.2023.
Саме розпорядження голови ОВА визначено підставою для звільнення позивача у наказі.
Верховний Суд (далі – ВС) підкреслив, що висновок про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (органу місцевого самоврядування) з працевлаштування працівників ліквідованої установи.
ВС дійшов висновку, що підстав для звільнення позивача з роботи 11.12.2023 не існує (такі підстави втратили чинність), з огляду на те, що:
- розпорядження голови ОВА від 04.10.2023 про ліквідацію державного підприємства, яке стало підставою для звільнення позивача 11.12.2023 визнано 24.04.2024 таким, що втратило чинність;
- процедура ліквідації підприємства припинена;
- відбулася реорганізація ДП в інше підприємство;
- водночас, позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України саме у зв`язку з ліквідацією ДП.
ВС вказав, що вирішуючи трудовий спір з приводу незаконного звільнення з роботи, суд має визначити:
- правовий статус працівника у трудових правовідносинах;
- характер таких правовідносин з роботодавцем, що виникли, зокрема у зв`язку з призначенням працівника на певну посаду, вид трудового договору.
ВС врахував, що позивач працював на посаді директора ДП на підставі контракту, строк дії якого закінчився 01.03.2024.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, закінчення строку, на який укладався трудовий договір, є підставою для його припинення, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Інших обмежень для припинення трудового договору із цієї підстави законодавством не передбачено, і ніяких обов`язків із працевлаштування звільнених працівників на адміністрацію підприємства, установи, організації закон не покладає.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.
За таких обставин, відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, зокрема на посаді директора ДП, що зумовлено строковим характером трудових відносин.
За таких обставин, ВС дійшов висновку, що потрібно змінити дату та підставу звільнення позивача з посади директора ДП:
з 11 грудня 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України на «з 01 березня 2024 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Джерело: постанова ВС від 10.09.2025 у справі №592/507/24
Читайте більше:
Поновлення на роботі: суд визнав повторне звільнення незаконним
Звільнення за прогул: ВС став на захист працівника-учасника бойових дій
Верховний Суд висловив правову позицію щодо звільнення за угодою сторін
Верховний Суд: догана, прогули, невиправлені помилки – і звільнення законне