Начальниця Східного міжрегіонального управління Мін’юсту Ірини Свистун пояснила наступне.
Розлучення – складне випробування для всієї родини. Та попри зміни у стосунках між батьками, їхня спільна відповідальність перед дитиною залишається незмінною. Українське законодавство гарантує, що інтереси дитини завжди перебуватимуть в центрі уваги та не залежатимуть від конфліктів дорослих.
Як закон захищає інтереси дитини, батьки якої розлучилися?
Чоловік та жінка мають однакові права й обов’язки щодо дитини. У Сімейному кодексі України зазначається, що наявність/відсутність подружніх відносин не є критерієм, який надає комусь із батьків додаткові привілеї, чи навпаки, звужує коло його відповідальності. За аналогічним принципом будуються права та обов’язки дитини щодо її батьків, коли зовсім не важлива наявність зареєстрованого шлюбу.
Факт спільного проживання батьків не повинен впливати на якість турботи та піклування про дитину. За будь-яких обставин кожен зобов’язаний брати участь у її вихованні, а той із пари, хто проживає окремо від дитини, має право на безбар’єрне особисте спілкування з нею.
Також законодавством передбачена можливість вибору дитиною місця проживання. Якщо вона досягла 10 років, то має право спільно з батьками обирати домівку, а після 14 років взагалі самостійно вирішувати це питання.
Яким чином забезпечуються права дитини на спілкування з батьками, котрі розлучилися?
Наявність домовленості між батьками щодо порядку виховання дитини є запорукою стабільних відносин, у яких права членів родини будуть задоволені.
Разом з тим, дорослі мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із батьків, хто проживає окремо від дитини.
Такий правочин повинен бути у письмовій формі та нотаріально посвідченим. У разі невиконання умов домовленості особою, яка проживає з дитиною, передбачене відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди, за її неправомірні дії.
У разі відсутності порозуміння, орган опіки та піклування може вирішити питання участі у вихованні та спілкуванні з дитиною того з батьків, хто проживає окремо. Для цього, мати/батько повинні подати заяву, після чого орган опіки та піклування прийме рішення на основі інформації про умови життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Право дитини на повноцінне спілкування з батьками також забезпечується і в судовому порядку. Підставою для подачі позовної заяви є створення перешкод у контактуванні з дитиною особою, яка проживає з нею, зокрема, якщо вона ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини:
- періодичні чи систематичні побачення;
- можливість спільного відпочинку;
- відвідування дитиною місця його проживання;
- місце та час їхнього спілкування.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги:
- ставлення батьків до виконання своїх обов’язків;
- особиста прихильність дитини до кожного з них;
- вік дитини;
- стан здоров’я дитини;
- інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
У випадку, якщо особа, з якою проживає дитина, не виконує рішення суду, інший з батьків має право звернутися із заявою, і тоді суд може ухвалити рішення про передачу дитини для проживання з ним. Можливе навіть застосування санкцій у вигляді сплати матеріальної та моральної шкоди.
Як батьки після розлучення мають утримувати дитину?
Батьки мають право самостійно визначити порядок піклування про дитину, обравши грошову форму або ж натуральну.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу матері/батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким вона проживає.
У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому КМУ.
Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, їй призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, в якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів є:
- стан здоров’я та матеріальне становище дитини та платника аліментів;
- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків;
- наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
- доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів тощо.
Отже, розлучення батьків не звільняє їх від обов’язку забезпечувати дитину любов’ю, турботою та гідними умовами життя. Українське законодавство створює правові механізми, які дозволяють захищати інтереси малечі – від рівних прав на виховання і спілкування з обома батьками до матеріальної підтримки у формі аліментів чи державної допомоги.
Джерело: Мін’юст
Читайте більше:
Розлучитися через Дію можна буде вже восени
Як оформити відстрочку розлученому батьку 3-ох дітей
Захист прав дитини: як закон регулює володіння майном
Малолітня та неповнолітня дитина: чи можна оформити договір дарування нерухомості