Банкрутство після скасування Господарського кодексу: що зміниться

Положення, які збережуться

Господарський кодекс у главі 23 містив положення щодо відносин, пов'язаних із визнанням боржника банкрутом, запобіганням банкрутству, процедурами реструктуризації та санації. Попри схематичний і бланкетний характер, вони відігравали роль певних орієнтирів для кодифікованого акта.

Особливе значення серед них мала стаття 215, яка закріплювала декларативні положення про відповідальність за порушення законодавства про банкрутство. Йшлося, зокрема, про фіктивне банкрутство, приховування неплатоспроможності та умисне доведення до банкрутства. Ці приписи узгоджувалися з ч. 2 ст. 61 Кодексу України з питань банкрутства (далі – КУзПБ), яка передбачає можливість покладення субсидіарної відповідальності на засновників, учасників чи керівника боржника у разі недостатності майна.

Судовою практикою підтверджується публічний інтерес у недопущенні фіктивного банкрутства та доведення до неплатоспроможності. Так, Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 наголосив на значенні цих положень.

У подальшому КГС ВС у постанові від 08.12.2022 у справі №910/3246/20 уточнив, що при вирішенні питання про субсидіарну відповідальність необхідно відмежовувати дії та обставини, що належать до звичайних підприємницьких ризиків (ст. 42 ГК), від порушень, що призвели до шкоди боржнику. Суд звернув увагу на потребу встановлення ступеня вини кожного відповідача, їх частки у статутному капіталі та повноважень щодо управління підприємством.

Фактично практика свідчить про взаємодоповнюваність положень ГК та КУзПБ. І законодавець визнав їхню необхідність: Законом України від 09.01.2025 №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» КУзПБ було доповнено новою статтею 9-1 «Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство». Вона зберігає зміст статті 215 ГК, адаптуючи його до системи КУзПБ і компенсуючи втрату відповідної норми у ГК.

Норми, що не застосовувались

Окремі положення ГК були застарілими й фактично не застосовувались. Так, відповідно до статті 209 банкрутом міг бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Натомість стаття 1 КУзПБ (з урахуванням винятків, передбачених частинами 2, 4, 5 статті 2) встановлює, що боржником може бути будь-яка фізична чи юридична особа.

Практика підтверджувала невідповідність обмеження реаліям. Наприклад, положення статті 209 ГК виключало можливість визнання банкрутом некомерційних юридичних осіб. Водночас суди відкривали відповідні провадження: КГС ВС у постанові від 21.03.2024 у справі №910/10468/23 погодився з висновками попередніх інстанцій про правомірність відкриття справи про банкрутство ОСББ.

Схожа ситуація спостерігалася і щодо комунальних підприємств. Частина 6 статті 214 ГК передбачала, що процедури банкрутства до них не застосовуються. Конституційний Суд визнавав таке обмеження пропорційним і суспільно необхідним, адже воно мало забезпечити надання життєво важливих послуг мешканцям територіальних громад. Однак ще за дії попереднього закону про банкрутство відповідне право органів місцевого самоврядування було обмежене лише підприємствами, які дійсно мають суспільну чи іншу цінність.

Це підтвердив, зокрема, Господарський суд Херсонської області. У рішенні від 16.03.2021 у справі №923/1194/17 (923/1317/20) він визнав незаконним рішення міської ради про незастосування процедур банкрутства до комунального підприємства. Суд зазначив, що таке рішення було ухвалене не через суспільну цінність підприємства, а з метою перешкодити продажу його майна та погашенню вимог кредиторів.

Таким чином, ГК містив положення, які втратили практичне значення, що засвідчувало необхідність оновлення та гармонізації регулювання із сучасною моделлю банкрутства.

Корисне регулювання

Водночас не всі положення Господарського кодексу були неактуальними. Практичне значення мала, зокрема, частина 4 статті 205, відповідно до якої боржник визнавався банкрутом у разі його неспроможності через недостатність майна задовольнити вимоги кредиторів. Ця норма фактично спонукала суди до оцінки активів і пасивів боржника.

Так, у постанові від 02.11.2022 у справі №904/5749/19 КГС ВС зазначив, що для встановлення неоплатності боржника (за змістом статті 205 ГК – недостатності майна для задоволення вимог кредиторів) суд повинен зіставити актив і пасив боржника. При цьому рішення не може ґрунтуватися виключно на клопотанні комітету кредиторів. Суд зобов'язаний перевірити неплатоспроможність шляхом аналізу повноти заходів, проведених розпорядником майна у процедурі розпорядження майном, та дослідити належні й допустимі докази, які підтверджують виконання цих заходів (правова позиція отримала подальше відображення й у Дайджесті КГС щодо застосування положень КУзПБ).

З огляду на це скасування відповідної норми створює ризик правової невизначеності та відкриває простір для зловживань. Відсутність чіткого нормативного припису може ускладнити передбачуваність судової практики та зменшити рівень процесуальних гарантій як для кредиторів, так і для боржників.

Європейський досвід

Твердження про суперечність Господарського кодексу європейській правотворчій традиції не видається обґрунтованим, хоча більшість країн дійсно використовує поняття «комерційний кодекс». Як наголошувала голова Комітету НААУ з питань господарського права та процесу Ганна Осетинська, у більшості європейських комерційних кодексів (Австрія, Німеччина, Франція, Іспанія, Туреччина) предметом регулювання є приватно-правові відносини, однак у них також міститься значний пласт публічно-правових норм, зокрема у сфері банкрутства.

Показовим є приклад Франції. Основне законодавство, яке регулює процедури банкрутства та реструктуризації, зосереджене у Книзі VI Комерційного кодексу Франції, а також у Регламенті (ЄС) 2015/848 від 20 травня 2015 року про процедури неплатоспроможності. Окремі питання врегульовані корпоративним і трудовим законодавством.

Зокрема, стаття L.225-251 Комерційного кодексу Франції встановлює положення, подібні до статті 215 ГК: адміністратори (службові особи) і гендиректор несуть індивідуальну або солідарну відповідальність перед товариством чи третіми особами за порушення законодавчих норм, статуту або за управлінські помилки.

Якщо у порушеннях брали участь кілька осіб, суд розподіляє їхню відповідальність. Крім того, стаття 653-4 цього ж кодексу конкретизує підстави відповідальності керівника, серед яких:

1. розпорядження майном юридичної особи як власним;
2. здійснення комерційних операцій в особистих інтересах під прикриттям юридичної особи;
3. використання майна або кредиту юридичної особи всупереч її інтересам для особистих цілей або для сприяння іншій юридичній особі чи підприємству, в яких він мав прямий або опосередкований інтерес;
4. зловживання збитковою діяльністю, яка могла призвести лише до припинення платежів;
5. привласнення або приховування активів або шахрайське збільшення пасивів.

Цей приклад свідчить, що регулювання питань банкрутства на рівні комерційного кодексу є поширеною практикою в Європі, навіть за наявності окремих спеціалізованих актів у цій сфері.

Висновок

1. При скасуванні Господарського кодексу законодавець фактично визнав єдиною вартою перенесення нормою статтю 215, яка містила положення про відповідальність у сфері банкрутства. Інші приписи, пов'язані з неплатоспроможністю, здебільшого втратили актуальність. Водночас практика показує, що суди послідовно застосовували як статтю 215, так і статтю 205 ГК, що ускладнює прогнозування наслідків повного виключення кодексу із системи законодавства. З одного боку, працюючих норм залишалося небагато, з іншого – їхня відсутність може вплинути на визначеність правозастосування у сфері господарювання.
2. Досвід Франції демонструє, що «банкрутні» норми здатні ефективно співіснувати як у спеціалізованому законодавстві, так і на рівні комерційного кодексу.
3. В українських реаліях питання не стільки у формі кодифікації, скільки в забезпеченні стабільності та передбачуваності регулювання. Модернізація господарського законодавства, можливо, у форматі нового комерційного чи економічного кодексу, є виправданою.
4. Проте повне скасування ГК створює більше ризиків, ніж переваг: зруйнувати багаторічну систему простіше, ніж вибудувати нову.

Джерело: НААУ

Читайте більше:

Господарський кодекс скасований з 28.08.2025: підбірка від редакції 7eminar

Господарські договори після 28.08.2025: що зміниться після скасування ГКУ

Скасування Господарського кодексу: які зміни чекають на приватні підприємства з 28 серпня 2025 року

Скасування Господарського кодексу: нові правила для юросіб та адвокатів

Штатний розпис з 28.08.2025: що зміниться