Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 29.01.2025 у справі №206/2608/22 розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу працівника (позивач) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі – ДП «НАЕК «Енергоатом») про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, надбавки за безперервний стаж роботи.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював заступником начальника юридичного управління ВП «Запорізька АЕС».
Раніше він був звільнений у зв’язку зі скороченням штату, але суд визнав наказ про звільнення незаконним і поновив його на посаді. Після поновлення йому призначили дистанційний графік роботи, який не передбачав нарахування надбавок за стаж. Адміністрація повідомила його про майбутнє звільнення та надала список вакансій. Згодом позивач погодився на переведення на іншу посаду, однак через окупацію та небезпеку для життя на співбесіду не з’явився, після чого його звільнили за прогул, мотивуючи відсутністю на робочому місці більше трьох годин без поважних причин.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що позивач не з’явився за викликом роботодавця без поважних причин, що є підставою для звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Вказав, що немає у роботодавця обов’язку надавати позивачу відпустку за період, коли він фактично не працював (перебував у вимушеному прогулі), а відповідно, й компенсацію за невикористану відпустку. Крім цього, робота за графіком 1-Н не передбачає нарахування щомісячної надбавки за безперервний стаж роботи в електроенергетичній галузі, оскільки в цей час працівник фактично не виконує роботу на об’єкті електроенергетики.
ВС частково не погодився з висновками судів, рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі скасував, ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати, стягнення компенсації за невикористану відпустку скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення надбавки залишив без змін.
Направляючи справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітної плати, виплату компенсації за невикористану відпустку на новий розгляд до апеляційного суду, ВС зазначив про таке.
Якщо при поновленні на роботі суд виявляє незаконність звільнення, він одночасно вирішує питання про виплату середнього
заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).
Час вимушеного прогулу зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» та ст. 82 КЗпП України).
Відповідно, у разі незаконного звільнення роботодавець зобов’язаний провести повний розрахунок із працівником у день звільнення або наступного дня після звернення працівника (ст. ст. 116, 117 КЗпП України).
Однак, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не перевірив висновок місцевого суду щодо відсутності у відповідача обов’язку надати позивачу відпустку за період, коли він фактично не працював, а відповідно, й виплатити компенсацію за невикористану відпустку.