У податківців запитали:
Якщо згідно з технічною документацією ділянка має цільове призначення «пасовища» або «сіножаті», але вона оброблялася та засівалася у 2024 році, тобто фактично використовувалась як рілля, то яка мінімальна сума МПЗ застосовується: 700 грн чи 1400 грн за 1 га?
Податківці роз’яснюють, зо відповідно до пп. 14.1.1142 ПКУ, мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ) – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та / або з власністю та / або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
На сьогодні для юридичних осіб визначення податкових зобов’язань в частині МПЗ здійснюється за декларативним принципом в податковій декларації відповідно до наявних прав власності чи користування на відповідну ділянку сільськогосподарського призначення.
Тобто, якщо юридична особа декларує земельну ділянку як рілля, то сума мінімального податкового зобов’язання, при умові, що частка ріллі становить не менше 50 відсотків, становитиме не менше 1400 грн з 1 га. Якщо юридична особа декларує земельну ділянку як пасовища та сіножаті, то сума мінімального податкового зобов’язання становитиме не менше 700 грн з 1 га.
Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. ЗКУ передбачає поділ сільгоспземель за видами угідь та видами цільового призначення.
За видами угідь сільгоспземлі поділяються на (частина 2 статті 22 ЗКУ):
- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Таким чином, рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги належать до сільськогосподарських угідь. Водночас характеристики всіх цих видів сільськогосподарських угідь різні.
При цьому, слід зазначити, що віднесення земель сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду сільськогосподарських угідь безпосередньо впливає на величину нормативної грошової оцінки тієї чи іншої земельної ділянки.
Величина нормативної грошової оцінки земельної ділянки обчислюється із застосуванням коефіцієнту, який враховує особливості використання земельної ділянки в межах категорії земель за основним цільовим призначенням.
Зокрема, для сільськогосподарських угідь на землях сільськогосподарського призначення (рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища) зазначений коефіцієнт враховує величини балу бонітету агровиробничої групи ґрунтів відповідного сільськогосподарського угіддя природно-сільськогосподарського району та величину середнього балу бонітету ґрунтів відповідного сільськогосподарського угіддя природно-сільськогосподарського району, що приймається відповідно до додатка 9 до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1147.
Таким чином, у випадках використання сільськогосподарських угідь пасовища або сіножаті у якості ріллі має місце умисне 3-5 кратне заниження нормативної грошової оцінки таких ділянок і, відповідно, заниження податкових зобов’язань щодо такої ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 188 ЗКУ, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється Держгеокадастром, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – Держекоінспекцією. Права та обов’язки Держгеокадастру у цій сфері визначені відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держекоінспекції – Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275.
