Як облікова політика може захистити платника під час перевірки

Облікова політика – це сукупність принципів і методів, якими користується підприємство, коли веде бухоблік, складає та подає фінзвітність, таке визначення надає нам стаття 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухоблік» (далі – Закон про бухоблік).

Наказом Мінфіну від 27.06.2013 №635 затверджені Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, саме цими рекомендаціями варто керуватися при складанні облікової політики.

Крім того, кожне галузеве міністерство також має власний наказ щодо методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у відповідній галузі. Наприклад:

1. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Мінагрополітики від 18.05.2001 №132;
2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 09.07.2007 №373;
3. наказ Мінтрансу від 05.02.2001 №65 регулює основи визначення собівартості для перевезень (робіт, послуг) на транспорті.
4. в будівництві це наказ від 31.12.2010 №573.

Облікова політика кожного окремого суб’єкта господарювання має містити саме ті правила обліку, які використовуються при здійсненні облікових операцій. Слід звернути увагу, що у платників необхідності складати нову облікову політику не має.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону про бухоблік одним з основних принципів бухгалтерського обліку є послідовність – постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Внесення змін до облікової політики оформлюється окремими наказами.

Чому ж ревізори мають такий великий інтерес до облікової політики?

Облікова політика містить детальний опис переліку і складу статей витрат, калькулювання собівартості, методів списання запасів та ін. І у разі якщо ваша облікова політика не відповідає дійсному обліку, податковий орган може не визнавати певні витрати у складі собівартості чи витратах на збут, або ж не визнати амортизаційні витрати, які нараховані в супереч правилам, що визначені обліковою політикою.

Велику цікавість у податківців під час перевірок викликає опис методу оцінки запасів. Відповідно до п. 16 НП(С)БО 9 розрізняють наступні методи:

1. ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2. середньозваженої собівартості;
3. собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
4. нормативних затрат;
5. ціни продажу.

У разі встановлення під час перевірки застосування методу, який не відповідає методу зазначеному в політиці, ревізори можуть перерахувати собівартість, що може призвести до встановлення заниження доходів. Якщо ж в обліковій політиці взагалі проігноровано правила оцінки запасів – податковий орган може встановити свій альтернативний, який буде вигідно їм.

Крім того, важливо чітко визначити перелік витрат, які відносяться до собівартості, а які до адміністративних витрат, витрат на збут, на транспортно-заготівельні витрати. Наприклад, одне підприємство може придбавати певну кількість ПММ для потреб власного господарського використання (доставки запасів на склад, розвіз працівників та ін.), а певну кількість, яку буде використовувати при наданні послуг з вантажних перевезень. То у першому випадку такі витрати можуть відноситися до складу інших витрат, а у другому випадку такі ПММ однозначно мають включатися до собівартості послуг.

Під час перевірок податківці визначають порушення у випадках, коли обліковою політикою підприємства не передбачено розподіл загальновиробничих витрат. В той же час відповідно до вимог п. 16 П(С)БО 16 передбачає розподіл таких витрат на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Таким чином податкові органи встановлюють завищення / заниження собівартості певних видів товарів чи послуг, що впливає на фінансовий результат до оподаткування.

Суб’єкти господарювання, у яких в результаті господарської діяльності виникає брак, обов’язково мають передбачити в обліковій політиці правила обліку браку та межі його списання до собівартості продукції.

Чітке визначення правил обліку напівфабрикатів, визначення переліку статей, з яких складається їх собівартість, захистить від встановлення під час перевірок фактів завищення собівартості при використанні напівфабрикатів для власних потреб та при їх реалізації стороннім організаціям.

Суб’єкти господарювання мають пам’ятати, що при зміні технологічних процесів, при зміні чи заміні складових собівартості, створенні чи зникненні певних видів продукції, чи послуг та інших змінах в господарській діяльності необхідно встановити, як вказані факти впливають на формування витрат та собівартості та вчасно внести відповідні зміни до облікової політики.

Не слід забувати про облік наднормативних витрат. Наявність розділу в обліковій політиці розділу, який передбачає їх облік та статтю витрат, в якій їх можливо врахувати, позбавить можливості податківців виключити їх зі складу витрат.

Формуючи облікову політику підприємство може обрати мінімалістичний метод, коли лаконічно і тезисно будуть визначені основні правила обліку. При цьому до такої політики складають окремі додатки, такі як положення про оплату праці і відпустки, положення про облік основних засобів і нарахування амортизації, порядок обліку браку, процедури документування операцій та інші.

Формувати облікову політику також можна за комплексним методом – коли включають і описують детальний опис обліку витрат, включаючи облікові проведення, передбачають документообіг для кожного етапу проходження запасів, бази розподілу загальновиробничих витрат та інше. Слід звернути увагу, що для проведення перевірок перший варіант є більш практичний у використанні, оскільки може бути оперативно змінений.

Відсутність тотожних, адекватних, рівнозначних вимог щодо обліку та розподілу витрат приведе до викривлення показника прибутку стосовно певного виду продукції та діяльності компанії в цілому, тому облікова політика на підприємстві має бути створена не для «галочки», а бути настільною книгою не тільки бухгалтерії, а і виробничих, управлінських та обслуговуючих підрозділів.

Ольга САМОФАЛОВА, податковий консультант

Статті на тему:

Облікова політика підприємства: 7 порад для ідеальності

Шаблони та зразки документів:

Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики ТОВ

Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку органу місцевого самоврядування

Сервіси для бухгалтера:

Конструктор Облікової політики