В Держпраці пояснили, як правильно діяти у наступній ситуації. Працівник, через активні бойові дії, був змушений переїхати та працевлаштуватися в одному з населених міст Світловодської громади на Кіровоградщині. Наприкінці 2023 року взяв щорічну основну відпустку на 14 календарних днів і поїхав у місто, де раніше проживав на Херсонщині, щоб спробувати перевезти стареньку матір. Це місто знаходиться на тимчасово окупованій території України. Там чоловік потрапив у полоні, і був позбавлений особистої свободи на 13 місяців. Після визволення з полону, працівник пройшов медичну та реабілітаційну допомогу, повернувся на Кіровоградщину, де працював.
Роботодавець відмовив йому в продовженні відпустки після надання документів виданих чоловіку, які підтверджують факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Також, працівникові було відмовлено в зарахуванні часу до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, коли він був позбавлений особистої свободи.
Фахівець управління Держпраці пояснила керівнику підприємства та працівникові, що гарантії соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей визначає Закон України від 26.01.2022 №2010-IX «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон №2010), пункт 61 статті 9 та пункт 5 статті 11 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504) та стаття 1191 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Так, статтею 11 Закону №2010 та статтею 1191 КЗпП передбачено, що за особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення особистої свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (пост ізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 61 статті 9 Закону №504 передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник, стосовно якого згідно із Законом №2010 встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, фактично не працював у зв’язку з позбавленням особистої свободи, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата.
Пунктом 5 статті 11 Закону №504 передбачено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі встановлення згідно із Законом №2010 факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Отже, щорічна відпустка працівникові повинна бути перенесена на інший період, або продовжена в разі встановлення, згідно із Законом №2010, факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. А весь період позбавлення особистої свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України повинен бути зарахований до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Джерело: Держпраці