Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (далі – ВС) прийняв постанову від 27.11.2024 у справі №182/6943/23 про стягнення заробітної плати.
Позивач працював на посаді директора комунального підприємства. У зв’язку із закінченням строку дії трудового договору був звільнений з роботи.
Звертаючись до суду, позивач вказав, що за весь час роботи йому в повному обсязі не була доплачена заробітна плата з огляду на умови колективного договору, оскільки він отримував заробітну плату без урахування мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду в розмірі 120 % мінімальної заробітної плати, помноженої на коефіцієнт 1,15, як це передбачено в колективному договорі.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Вказав, що з позивачем укладалися контракти протягом усього періоду трудових відносин, з умовами яких він погоджувався щоразу під час продовження трудових відносин, зауважень і вимог з приводу неповного нарахування й виплати заробітної плати не заявляв. Умови оплати праці керівників підприємств визначаються в контракті та можуть бути змінені лише шляхом укладення додаткових умов.
ВС скасував судові рішення, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до ст. 5 Закону України від 23.02.2023 №2937-IX «Про колективні договори та угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і їх заборонено включати до договорів та угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Згідно з Положенням про систему оплати праці, затвердженим колективним договором роботодавця з працівниками комунального підприємства, мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду становить 120 % розміру мінімальної заробітної плати. Мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду основного виробництва встановлено в розмірі 120 % мінімальної заробітної плати, помноженої на коефіцієнт 1,15.
Отже, під час роботи позивача трудовий договір (контракт) не був єдиним локальним джерелом права з питань визначення обсягу правомочностей сторін з оплати праці, оскільки існував колективний договір, який належним чином не виконувався, що й стало підставою для пред’явлених позовних вимог позивачем.
У ч. 1 ст. 21 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що колективний договір – це угода про умови найму у відповідній галузі, зокрема й про умови праці. Умови праці (у тому числі оплати праці), що включені до умов трудового договору (контракту), повинні бути принаймні такими самими вигідними з точки зору працівника, як і умови найму за колективним договором. При цьому в трудовому договорі (контракті) можуть бути визначені більш сприятливі умови праці, ніж ті, що передбачені в колективному договорі, а не менш вигідні для працівника.
Отже, суди по суті позов не вирішили, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Джерело: Судова влада України