Органом ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ (позивач у справі) за результатами якої було прийнято акт та податкове повідомлення-рішення про збільшення суми ПДВ.
На переконання податкового органу (відповідач у цій справі) при виконанні господарських операцій в межах укладених договорів з з контрагентами, позивачем було занижено базу оподаткування ПДВ, в результаті реалізації робіт (послуг) нижче їх собівартості.
Податковий орган в акті перевірки вказував, що для визначення бази оподаткування ПДВ для порівняння з ціною реалізації необхідно застосовувати показник загальної собівартості реалізованих робіт, яка складається з виробничої собівартості та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, проте позивачем нерозподілені постійні загальновиробничі витрати для розрахунку визначення бази оподаткування не враховувались.
Платник податків оскаржив дане податкове повідомлення-рішення у суді. Суди, включаючи Верховний Суд (далі – ВС) підтримали правову позицію платника податків.
ВС проаналізував приписи Податкового кодексу України (далі – ПКУ), Закону України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі – П(С)БО)16 «Витрати» ), та Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 (далі - П(С)БО)9 «Запаси») та дійшов наступних висновків.
Згідно п. 8 П(С)БО) 9 «Запаси», придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за П(С)БО)16 «Витрати».
Відповідно до п. 11 П(С)БО)16 «Витрати», собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) та постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.
Враховуючи вищенаведене, ВС дійшов висновку, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С)БО)16 «Витрати».
При цьому, згідно наведених нормативних приписів нерозподілені постійні загальновиробничі витрати до складу виробничої собівартості не включаються, такі включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Проте, як вже зазначалось вище, виробнича собівартість та собівартість реалізації не є тотожними.
Отже доводи податкового органу, що для визначення бази оподаткування ПДВ для порівняння з ціною реалізації необхідно застосовувати показник загальної собівартості реалізованих робіт, яка складається з виробничої собівартості та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, спростовуються наведеними вище нормами права.
При цьому судами на підставі даних журналу - ордеру та відомостей по рахунках 23 «Виробництво», 903 «Собівартість реалізованих робіт, послуг» встановлено, що за всіма спірними господарськими операціями по проведенню робіт виробнича собівартість таких є меншою аніж договірна ціна поставки цих послуг. При цьому позивачем база оподаткування ПДВ була визначена виходячи із договірних цін.
Таким чином, позивачем правомірно у відповідності приписів п. 188.1 ПКУ, правил бухгалтерського обліку, база оподаткування ПДВ операцій з поставки послуг обчислювалась, виходячи із договірної вартості, і така (вартість) була вищою за виробничу собівартість виконаних робіт.
