Втрачені біткоїни і мільйонний позов: чому держава не несе відповідальності

Як повідомляє автор Валентин Коваль з «Судово-юридична газета», Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 13.01.2026 у справі №552/239/25 відмовив у задоволенні позову до Держави Україна, Головного управління Нацполіції в Полтавській області та Державної казначейської служби – про відшкодування майнової та моральної шкоди у зв’язку з втратою біткоїнів. Касаційна інстанція підтвердила рішення нижчих судів – про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на державу та співвідповідачів.

Касаційний цивільний суд ВС розглянув касаційну скаргу на рішення Ксуду першої інстанції та постанову апеляційного суду у справі №552/239/25, що стосується правовідносин, пов’язаних із біткоїнами.

У 2013-2015 роках, шахрай заволодів коштами родини позивачки – понад 10 тисяч доларів США. За ці гроші було придбано 300 біткоїнів, які на той час ще не мали значної вартості, але згодом перетворилися на капітал у десятки мільйонів євро. Саме ця різниця між початковою сумою і сучасною вартістю криптовалюти стала причиною гучного позову.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало роками. Правоохоронці так і не змогли встановити місце знаходження біткоїнів, а обвинувачений зрештою був виправданий за недоведеністю складу злочину.

Крім того, його звільнили від відповідальності через закінчення строків давності. Для позивачки це стало символом бездіяльності держави, адже органи слідства фактично втратили шанс повернути активи.

Позовні вимоги були надзвичайно масштабними:

компенсація майнової шкоди у розмірі 30 млн євро та ще 30 млн євро – моральної шкоди.

Аргументація ґрунтувалася на положеннях Конституції України, яка гарантує право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів влади, а також на статтях 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, зазначивши, що позивачка не довела трьох ключових елементів цивільного правопорушення:

1. неправомірної бездіяльності органу;
2. наявності шкоди;
3. причинного зв’язку між ними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову:

1. недоведеність позивачкою незаконності дій посадових осіб ГУНП в Полтавській області;
2. відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями ГУНП в Полтавській області та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок крадіжки майна та моральної шкоди).

ВС зазначив у постанові:

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами існування одночасно трьох умов: неправомірна умисна бездіяльність органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявність шкоди (негативні наслідки для позивача) та причинний зв'язок між неправомірною бездіяльністю і заподіяною шкодою, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення моральної та майнової шкоди.

Особливу увагу ВС приділив питанню доказів:

1. У матеріалах справи не було підтвердження того, що родина позивачки реально володіла коштами у розмірі 10 тисяч доларів у 2013–2015 роках.
2. Відсутні документи про склад сім’ї та інші підтвердження.

Це стало вирішальним аргументом:

1. без належних доказів навіть найбільші втрати не перетворюються на юридично захищені вимоги.

Тобто, без доказів, вимога про відшкодування виглядала юридично необґрунтованою.

У своїй постанові, ВС детально проаналізував положення:

1. Конституції України;
2. Цивільного кодексу України.

Стаття 56 Конституції гарантує право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю органів влади. Проте для реалізації цього права необхідно довести факт неправомірності дій або бездіяльності, наявність шкоди та причинний зв’язок.

Ще один аспект – практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Позивачка посилалася на Конвенцію, яка гарантує право на справедливий суд та ефективний засіб захисту. ВС визнав ці аргументи важливими, але наголосив: ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, ВС дійшов висновку: рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводилися переважно до незгоди з оцінкою доказів та спроби їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на це, ВС ухвалив:

1. касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави та постанову Полтавського апеляційного суду – залишити без змін.

Отже, відповідальність держави настає лише за наявності чітко доведених юридичних фактів, а не на підставі припущень чи загального відчуття несправедливості.

Джерело: «Судово-юридична газета»

Читайте більше:

ВС розмежував звільнення і переведення військових

ВС пояснив: чи можна посилатись на штучний інтелект у суді

Судова практика–2025: річні огляди Великої Палати та касаційних судів

Не ввімкнув камеру – отримав штраф: рішення суду щодо військового ТЦК

413 тис. штрафу за неподання звіту: коли квитанція про помилку не є доказом