Управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області інформує, що питання «форс-мажору» є досить актуальним в українському правовому полі у зв'язку з останніми тенденціями як світового, так і національного рівня.
Для розуміння суті поняття «форс-мажор», варто звернутися до ч. 2 ст. 141 Закону України від 02.12.1997 №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні», де форс-мажор визначається як надзвичайні та невідворотні обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань, зокрема:
- природні катастрофи;
- війни;
- терористичні акти;
- епідемії;
- інші непередбачувані події.
Законодавець вказує на широкий спектр таких обставин, що включають не тільки природні катастрофи, а й соціально-політичні події, що значно ускладнюють або роблять неможливим виконання договірних зобов'язань.
Судова практика Верховного Суду сформувала чіткі позиції щодо форс-мажорних обставин та їх впливу на виконання договірних зобов'язань.
- хто має доводити наявність непереборної сили;
- що саме потрібно доводити,;
- відсутності у форс-мажорних обставин автоматичної доказової сили;
- необхідності повідомлення іншої сторони про форс-мажор.
Одним із основних висновків Верховного Суду є те, що:
форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, тобто їх наявність не є автоматично визнаною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань.
У постанові від 30.11.2021 у справі №913/785/17 суд вказав, що:
сторона, яка посилається на форс-мажор як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не лише сам факт виникнення таких обставин, а й те, що вони мали надзвичайний і невідворотний характер саме для цього конкретного випадку.
Таким чином, тягар доказування покладається виключно на сторону, яка порушила зобов'язання, і вона має надати переконливі докази, що підтверджують як існування форс-мажору, так і його прямий вплив на ці критерії є універсальними, однак їх застосування завжди потребує аналізу конкретної ситуації.
Наприклад, у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, Верховний Суд додав важливе уточнення:
між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов'язання має існувати прямий причинно-наслідковий зв'язок. Тобто, сторона не може посилатися на форс-мажор, якщо невиконання зобов'язання сталося з інших причин, наприклад, через власну недбалість чи комерційні ризики, які вона мала передбачити та врахувати можливість виконання договору.
Ще одним суттєвим аспектом практики Верховного Суду є те, що сам факт надання стороною доказів на підтвердження форс-мажору не є достатнім для автоматичного визнання її правоти.
Одним із останніх прикладів судової практики, що стосується форс-мажору та його впливу на виконання договірних зобов'язань, є нова постанова Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №910/6519/24.
У цьому рішенні суд розглядав ситуацію, де одна зі сторін договору посилалася на форс-мажорні обставини як підставу для невиконання своїх зобов'язань. Суд ретельно проаналізував надані докази, зокрема документи, що підтверджують настання обставин непереборної сили, їх тривалість та прямий причинно-наслідковий зв'язок із неможливістю виконання договору.
Важливим аспектом стало те, що суд звернув увагу на необхідність своєчасного повідомлення іншої сторони про настання форс-мажору, а також на те, чи вжила сторона всіх можливих заходів для мінімізації наслідків таких обставин. Одним з висновків цього рішення є те, що:
форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Суд підкреслив, що сторона, яка посилається на непереборну силу, повинна довести не лише факт її настання, а й те, що ці обставини об'єктивно унеможливили виконання договору, а не просто ускладнили його.
Щодо договірних зобов'язань, постанова акцентує на важливості чіткого визначення умов договору, які регулюють дії сторін у разі форс-мажору. У цій справі суд звернув увагу на те, що договір містив положення про форс-мажор, однак сторони по-різному тлумачили їх застосування.
Джерело: ДПС