
У листопаді 2024 року фізична особа (позивач) звернулася до суду із позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДАБК про повернення на доопрацювання декларації про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (СС1);
- зобов`язати Управління ДАБК зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (СС1).
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що уповноважений орган протиправно повернув декларацію про готовність об’єкта до експлуатації на доопрацювання з підстав наявності ухвал Господарського суду Житомирської області, якими накладено арешт на земельну ділянку та заборонено вчиняти дії, пов’язані з її забудовою, оскільки, на його думку, наявність таких ухвал не може бути підставою для повернення поданої ним декларації про готовність до експлуатації об’єкта з незначними наслідками (СС1).
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та задовольнив позовні вимоги.
Верховний Суд (далі – ВС) касаційну скаргу задовольнив, постанову апеляційного суду скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
ВС виходив з наступного.
Органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності на всіх етапах будівництва, у тому числі етапі прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
Такий обов’язок не обмежується лише формальною перевіркою відповідності поданих документів вимогам законодавства, а й передбачає також урахування інших юридично значимих обставин, які впливають на можливість прийняття об’єкта в експлуатацію, зокрема:
- наявності судових рішень, якими встановлено відповідні обмеження чи заборони.
ВС зазначив, що:
наявність встановлених ухвалою суду про забезпечення позову арешту земельної ділянки та заборони на вчинення дій, пов'язаних із її забудовою, унеможливлює прийняття та реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Це зумовлено тим, що така реєстрація є завершальним етапом будівництва та передумовою для подальшої державної реєстрації права власності на новостворений об'єкт нерухомості. Отже, вчинення відповідних реєстраційних дій за наявності зазначених обмежень суперечило б встановленим судом заборонам. Дії суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації такої декларації за цих умов свідчили б про ігнорування обов'язкового до виконання судового рішення, що є неприпустимим в силу норм законодавства України.
Джерело: постанова ВС від 16.04.2026 у справі №240/21336/24
Читайте більше:
КГС ВС оприлюднив ключові правові позиції за березень 2026 року
ВС визначив юрисдикцію спорів щодо договорів про соціальні послуги
ВС роз’яснив обов’язки АМКУ при перевірці ознак недобросовісної конкуренції
ВС: щоб розірвати договір оренди, потрібні реальні порушення, а не припущення
Відсутність НГО земельної ділянки тягне за собою нечинність договору оренди: ВС




















