
У постанові у справі від 26.03.2026 № 905/546/25 Верховний Суд розглянув питання про можливість стягнення збитків із держави-агресора у ситуації, коли позивач набув право власності на майно вже після його фактичної втрати. Ключовим стало з’ясування, чи виникає у такого набувача право на компенсацію шкоди.
Обставини справи
Товариство звернулося до суду з позовом до російської федерації про стягнення реальних збитків та упущеної вигоди, посилаючись на втрату контролю над залізничними вагонами через збройну агресію.
Судами встановлено, що спірні вагони перебували на тимчасово окупованих територіях ще з початку повномасштабного вторгнення. Первісним власником вагонів було інше товариство, якому вже було відшкодовано збитки у межах окремої справи.
Позивач придбав ці вагони у серпні 2023 року, тобто після їх фактичної втрати, при цьому фізичного приймання-передання майна не відбулося.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову і дійшли висновку, що позивач не довів, що зазначені вагони ним втрачені саме у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України і він не міг самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій по укладанню зазначеного договору купівлі-продажу та підписанню акта приймання-передавання вагонів без їх фактичного (фізичного) приймання-передання.
Позиція Верховного Суду
ВС зазначив, що предметом позову в цій справі є стягнення реальних збитків та упущеної вигоди внаслідок неправомірних дій російської федерації – військової агресії проти України.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення.
ВС підкреслив:
«Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки».
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані особою за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Ключовим для справи стало встановлення моменту втрати майна та особи, якій ця шкода була завдана
Суди попередніх інстанцій встановили, що товариство придбало спірні залізничні вагони згідно переліку, які на дату укладення такого договору вже знаходились за місцем дислокації на тимчасово окупованій території, при цьому, фактичного (фізичного) приймання-передачі вагонів не відбулось.
Джерело: Судово-юридична газета




















