Податки та апостиль: фіскальна пастка у роботі з іноземцями

Отже, якщо в міжнародному договорі України не передбачено умов, що відміняють чи спрощують формальну процедуру проставлення апостиля або звільняють сам документ від легалізації, довідка, яка підтверджує, що:

нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою у разі, якщо оригінал довідки містить апостиль, передбачений у статті 4 Гаазької Конвенції, та переклад довідки (її копія) нотаріально засвідчений відповідно до вимог глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту від 22.02.2012 №296/5.

нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України та яка не є учасником Гаазької Конвенції, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою за умови наявності консульської легалізації.

Таким чином, довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Республіки Польща (країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України), видана компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, визначеним Конвенцією в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством Республіки Польща належним чином легалізована, а саме містить нотаріальне засвідчення електронного апостиля та перекладу довідки, слугуватиме підставою для застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидента із джерелом їх походження з України.

…довідка за відповідний податковий період, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, з якою укладено міжнародний договір, та яка видана компетентним (уповноваженим) органом зазначеної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством Федеративної Республіки Німеччина, вважатиметься належним чином легалізованою для прийняття її в Україні за умови, що вона відповідає вимогам пункту 103.5 статті 103 розділу II Податкового кодексу України, а саме містить апостиль, передбачений статтею 4 Гаазької Конвенції та перекладена відповідно до законодавства України.

Стосовно домовленостей, досягнутих між Міністерством фінансів України та Міністерством фінансів Федеративної Республіки Німеччина (Протокол зустрічі від 12.03.1998), щодо особливого порядку надання довідок про підтвердження податкового резидентства резидентів Федеративної Республіки Німеччина без їх легалізації або засвідчення апостилем повідомляємо, що на сьогодні згідно з інформацією, отриманою від Федерального Міністерства фінансів Німеччини, довідка, яка підтверджує статус податкового резидентства Федеративної Республіки Німеччина, видається всіма федеральними Землями за єдиною формою (034450). Це означає, що на теперішній час форма довідки, яка підтверджує статус податкового резидентства Федеративної Республіки Німеччина є іншою ніж та, що була предметом зазначених домовленостей, і, відповідно, наразі ці домовленості не діють.

Додатково повідомляємо, що згідно з пунктом 1 статті 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаного 13 грудня 1993 року та ратифікованого Законом України від 10.11.94 №238/94-ВР «Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» документ, який підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних сторін, скріплений гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, має силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь – якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

Водночас абзацом першим пункту 1 постанови Кабінет Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Щодо наведеного у зверненні платника податків посилання на положення статті 18 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах щодо спрощення процедури легалізації документів, інформуємо про таке.

Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах набув чинності 18.11.2002 зі змінами, внесеними Протоколом від 14.09.2007, ратифікованим Законом України від 04.06.2008 №318-VI, який набрав чинності 15.12.2008 (далі – Договір).

Преамбулою Договору визначено, що «Україна та Чеська Республіка, далі Договірні Сторони, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової допомоги, домовились укласти цей Договір про правову допомогу в цивільних справах».

Відповідно до підпункту a) пункту 1 статті 1 Договору для цілей цього Договору розуміється, що цивільними вважаються такі справи, які виникають із цивільних, трудових, сімейних і комерційних правовідносин.

Разом з тим, преамбулою Конвенції визначено, що Конвенцію укладено для цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції «ця Конвенція буде застосовуватись до податків на доходи і майно, що стягуються від імені Договірної Держави, її політико–адміністративного підрозділу або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення».

Отже, положення Конвенції розповсюджуються на документи, що застосовуються для цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, тоді як Договір – на документи, пов’язані із цивільним, сімейним та трудовим правом.