За результатами перевірки Держпраці характеристик продукції за місцем здійснення суб’єктом господарювання (позивачем) господарської діяльності встановлено відсутність декларацій про відповідність технічному регламенту безпеки машинна окремі види продукції та видано письмову вимогу про надання цих документів.
У зв’язку з відсутністю наданих документів відповідачем (Держпраці) прийнято рішення:
про вжиття обмежувальних заходів щодо продукції позивача та винесено постанову про накладення штрафу.
Позивач стверджував, що є лише розповсюджувачем продукції тане може самостійно усунути формальні невідповідності, проте вжив заходів для їх усунення.
Повідомлення про виконання обмежувальних заходів і документи були надані контролюючому органу, а постанова про штраф була винесена передчасно, оскільки строк для усунення порушень ще не сплив, а його дії свідчили про співпрацю, а не про перешкоджання перевірці.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що доказів свідомих та цілеспрямованих дій позивача, з метою створення перешкод для проведення перевірки відповідач не надав, тому до позивача неправомірно застосовано штрафні санкції за створення перешкод у проведенні перевірки.
Позивач надав, а відповідач мав у своєму розпорядженні інформацію про особу, яка ввела продукцію в обіг та мав змогу встановити виробника продукції на якого покладено обов`язок дотримання пункту 7 Технічного регламенту безпеки машин, затвердженого постановою КМУ від 30.01.2013 №62, тому на позивача не може бути покладено відповідальність за недотримання вимог надання документів, створення яких покладено на іншого суб’єкта господарювання.
Верховний Суд (далі – ВС) залишив касаційну скаргу Держпраці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Відсутність декларації про відповідність технічним регламентам та сертифікатів відповідності на продукцію є порушенням пункту 7 Технічного регламенту безпеки машин, затвердженого постановою затвердженого постановою КМУ від 30.01.2013 №62, однак відповідальність за таке порушення покладається на виробника продукції.
Згідно частини сьомої ст. 8 Закону України від 02.12.2010 №2736-VI «Про загальну безпечність нехарчової продукції» у разі, якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб`єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом строку проведення перевірки не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місце знаходження виробника або особи, яка поставила суб’єкту господарювання цю продукцію.
Позивач в ланцюгу постачання відповідної продукції не вважається виробником або особою, яка ввела продукцію в обіг, оскільки надав інформацію перевіряючим щодо походження цієї продукції, тобто виконав вимоги закону, і притягнення його до відповідальності є необґрунтованим.
Факт того, що розповсюджувач продукції під час перевірки характеристик продукції надав інформацію щодо походження цієї продукції, однак не проінформував орган державного нагляду про фактичну відсутність у нього запитуваних вимогою документів не може бути достатньою причиною вважати, що позивач створив перешкодити для перевіряючих осіб органу контролю для проведення перевірки.