👆 Таке питання надійшло до сервісу «Особистий Консультант», наші експерти ретельно працювали над ним та надали вичерпну відповідь🕵️:
Роботодавці надають перевагу звільненню за угодою сторін, оскільки це менше ризиків, особливо, коли йдеться про працівника, якого давно хотіли звільнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Разом з тим, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. (ч. 2 ст. 38 КЗпП).
Це означає, що у роботодавця немає гарантії, що працівник звільниться після спливу 2 тижнів. У працівника є можливість передумати і не звільнятися. Для роботодавця це досить незручно, адже протягом 2 тижнів він не може шукати іншого працівника або перерозподіляти роботу.
Натомість, коли йдеться про угоду сторін, працівник і роботодавець відразу узгоджують дату звільнення, працівник пише заяву (чи надає згоду) про звільнення в конкретну дату. З цього моменту у роботодавця є гарантія звільнення у визначену дату. І змінити своє бажання звільнитися без згоди роботодавця працівник не може.
Саме з цієї причини роботодавці більше схиляються до звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП), ніж до звільнення за бажанням працівника (ч. 1 ст. 38 КЗпП).
Джерело: 7еminar
Читайте більше:
Звільнення за власним бажанням чи угодою сторін: плюси та мінуси + зразки
