Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представником позивачки на рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності.
Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги його довірительки задовольнити у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду відмовила у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим, постановленим із дотриманням норм процесуального й матеріального права.
Суду відомо, що позивачка є колишньою невісткою відповідача.
На момент укладення цього договору, позивачка вже розірвала шлюб із сином відповідача, який придбав спірну квартиру.
У договорі купівлі-продажу зазначається, що покупець і продавець діють добровільно і перебувають при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміють значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину). Одним із пунктів договору купівлі-продажу встановлено, що продавець стверджує, що треті особи не мають права на дану квартиру.
Будь-яких застережень у тексті договору щодо того, що він мав укладатися з позивачкою та що саме вона вносила кошти за нього, як і належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження цього сторонами не надано та судом їх також не здобуто.
Апелянт покликається на належність як доказів показань свідків, допитаних судом першої інстанції в ході розгляду справи, однак такі доводи не беруться до уваги, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування – визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також без наявності інших доказів самі по собі не є належним способом доказування факту передачі та сплати коштів в рахунок оплати за придбане майно, якими могли б слугувати належні та допустимі письмові докази про передачу коштів (чеки, квитанції, розписки) в рахунок оплати за придбання квартири.
Крім того, суд вказав, що за загальним правилом, тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Такі обставини не були доведені позивачкою, а подані нею письмові докази не є належними та допустимими доказами на підтвердження того, що саме ініціаторка позову є покупцем за договором купівлі-продажу квартири, а укладений між сторонами договір є удаваним. Зауважимо, що позивачка, надала суду, зокрема:
- копії квитанцій про оплату комунальних послуг;
- таблицю виплат позивачкою за спірну квартиру тощо.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що факт передачі та сплати коштів за придбану квартиру не може підтверджуватися лише показами свідків.
Джерело: Судова влада України
Читайте більше:
Гід з державних послуг: послуги з реєстрації права власності
Встановлення права власності (користування) при втраті документів