Секретар Комітету з питань економічного розвитку Ярослав Рущишин взяв участь у черговому засіданні робочої групи з розробки Стратегії зайнятості населення України, яке було присвячене посиленню інституційної спроможності державних органів, які реалізують політику у сфері праці і зайнятості. Він зазначив:
Про ефективність роботи Держпраці має свідчити не кількість проведених перевірок чи застосованих штрафів, а виконання конкретних КРІ.
Говорили, зокрема, про модернізацію Державної служби зайнятості (далі - ДСЗ) з урахуванням:
- євроінтеграційних зобов’язань якості сервісних послуг ДСЗ;
- переорієнтацію ролі Держпраці з контрольних функцій на стимули добровільного дотримання законодавства;
- дотримання трудових прав громадян через діалог і просвіту, а не через контроль та санкції.
До прикладу, нещодавно у Комітеті з питань економічного розвитку розглядали два законопроєкти щодо оцінки ефективності роботи податкової та митної служб. Передбачається оцінювати роботу фіскальних органів не за сумою зібраних податків, а:
за сумою втрачених, незібраних податків, так званого «податкового розриву» (tax gap).
Для Держпраці це можуть бути показники ефективності щодо:
- часу пошуку нової роботи;
- кількості людей працездатного віку, які не мають доходу (до війни керівник податкової служби оприлюднив цифру 4.7 млн громадян);
- вартості навчання чи перекваліфікації.
Якщо говорити про бажання запровадити ризикоорієнтований підхід у роботі Держпраці, він мав би базуватись не на відвідуванні усіх підприємств, а лише тих, де дійсно є ризик незареєстрованих працівників.
Підприємець, який створює робочі місця, сплачує податки, не мав би контактувати з Держпраці взагалі. На жаль, через зловживання на місцях, бізнес часто потерпає від надлишкових перевірок та просто поринає в судах. Народний депутат зазначив, що його досвід, як підприємця в минулому, також був доволі негативним.
Ярослав Рущишин додав:
Якщо ми встановимо ключові показники ефективності для Держпраці, що спиратимуться на кількість незареєстрованих працівників, це змінить філософію поведінки з роботодавцем. Тоді основні питання стосуватимуться громадян, які не мають офіційних доходів, а не бізнесу. Методологія розрахунку «податкового розриву» вже працює у Мінекономіки. То чи не варто розробити аналогічну методологію для оцінки кількості непрацевлаштованих громадян?
Джерело: ВРУ
