Під час звільнення працівника, було нараховано заробітну плату, грошову допомогу при звільненні, грошові кошти за невикористану відпустку, проте із вказаних сум роботодавець самостійно утримав податок з доходу фізичних осіб (18%) у розмірі 16 920,00 грн та військовий збір (1,5%) в розмірі 1 410,00 грн, які мали бути вирахувані із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого за рішенням районного суду.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
У п. 8 Порядку №100 встановлена процедура визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
У пункті 164.6 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Системний аналіз пункту 3 Порядку №100 та п. 164.6 ПКУ дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів.
Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 ПКУ, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18%).
Справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, однак суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що обов`язково вказує в резолютивній частині рішення.
Однак у рішенні районного суду не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів, та що роботодавець повинен самостійно розрахувати суму податкових відрахувань і зменшити суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.
Разом із тим, усталена практика Верховного Суду (далі – ВС) свідчить про уніфікований підхід щодо функцій роботодавця як податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь працівника.
Отже, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПКУ) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Джерело: постанова ВС від 19.03.2025 у справі №537/4740/20
