Правова оцінка прогулу під час воєнного стану: позиція ВС

Рішення позивача, як працівниці підприємства перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не спростовує факту прогулу

Позивач зазначала, що вона з 1994 року працювала на різних посадах у виробничому підрозділі вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», наказом підприємства її звільнено на підставі пункту 4 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) за прогул без поважних причин.


Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки їй не було надано можливості надати свої письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи.


Суди встановили, що з 14 до 25 лютого 2022 року включно позивач перебувала у відпустці, до роботи мала приступити 28 лютого 2022 року, через прогул без поважних причин її звільнення 01 квітня 2024 року на підставі пункту 4 частини першої ст. 40 КЗпП та актів про її відсутність.


Свою відсутність на роботі з 28 лютого 2022 року позивач не заперечувала, проте вважала, що була відсутня на роботі з поважних причин, через збройну агресію рф проти України, пов’язану із цим небезпеку у м. Харкові та неможливість вчасно прибути до місця роботи із-за кордону.


Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивував тим, що сама по собі обставина введення в Україні воєнного стану не може бути оцінена як поважна причина відсутності позивача на роботі, оскільки відсутні обставини індивідуального впливу воєнного стану на факт її відсутності на роботі.


Верховний Суд (далі – ВС) погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову з огляду на таке.


Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої ст. 40 КЗпП, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.


Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з’ясувати поважність причини такої відсутності.


Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.


Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається з урахуванням конкретних обставин.


Відповідно до частини другої ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.


Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.11.2021 №1882-IX «Про критичну інфраструктуру» об’єктами критичної інфраструктури є об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.


АТ «Укрзалізниця» є об’єктом критичної інфраструктури та після введення в Україні воєнного стану свою роботу не зупиняло, простій на підприємстві не оголошувався.


Починаючи із 28 лютого 2022 року, у позивача було достатньо часу для того, щоб дістатися до місця роботи або оформити свою відсутність на роботі належним чином.


Ураховуючи ці обставини у сукупності, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не було обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивача на роботі та законність її звільнення за пунктом 4 частини першої ст. 40 КЗпП.

Рішення позивача як працівника підприємства перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не спростовує факту прогулу, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Джерело: постанова ВС від 27.11.2024 у справі №552/7015/22