Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частиною першою ст. 21 КЗпП, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини першої та другої ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Згідно з частиною п'ятою ст. 1 Закону України від 22.03.2012 №4572-VI "Про громадські об'єднання" (далі - Закон) громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Статтею 9 Закону, зокрема визначено, що утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.
Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про:
- рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності;
- рішення про затвердження статуту громадського об'єднання;
- рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту;
- рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання.
Також, ст. 11 Закону передбачено, що статут громадського об'єднання має містити відомості, зокрема про порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об'єднанні, права та обов'язки його членів (учасників); повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи).
Відповідно до ст. 54 Господарського кодексу України, на суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.
Враховуючи зазначене:
законодавство про працю не поширюються на осіб, які здійснюють діяльність на громадських засадах відповідно до статуту громадського об'єднання.
Відповідно до частини другої ст. 21 КЗпП, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 1021 КЗпП визначено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Департамент з питань праці підсумовує, що законодавством про працю не встановлено заборони викладачам працювати на умовах сумісництва, якщо така робота виконується у вільний від основної роботи час.
Джерело: лист Департаменту з питань праці від 05.12.2024 №1865/2.3/2.1-ЗВ-24а