Скорочена тривалість робочого часу
Застосування скороченої тривалості робочого часу відповідно до ст. 51 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) є обов’язковим для окремих категорій працівників, які визначені у вказаній статті, а саме для:
- працівників віком від 14 до 18 років;
- працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці;
- окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Тобто для вказаних категорій працівників режим скороченого робочого часу надається в обов’язковому порядку незалежно від волевиявлення роботодавця. І при цьому оплата праці таких працівників здійснюється у розмірі повної тарифної ставки (посадового окладу) (див. лист Мінсоцполітики від 29.03.2007 №713/19/71-07).
А от для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю, скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись на підприємствах і в організаціях за рахунок власних коштів роботодавців.
Тож законодавство дозволяє роботодавцю самостійно вирішувати, чи встановлювати таким працівницям скорочену тривалість робочого часу. І якщо такої можливості не передбачено ні в колективному договорі, ні в трудовому договорі, то роботодавець не зобов’язаний застосовувати скорочений режим робочого часу для жінок, які мають дітей віком до 14 років.
За роз’ясненням Держпраці, додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії, зокрема щодо встановлення скороченої тривалості робочого часу, можуть встановлюватись у колективному договорі, а також у трудовому договорі з працівником.
Для цього роботодавець може ініціювати проведення колективних переговорів із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Після цього укладається новий колективний договір (або вносяться зміни в діючий), де визначаються умови і порядок надання додаткових гарантій працівницям, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю, шляхом встановлення їм скороченого робочого часу.
Якщо з працівницею укладено трудовий договір у письмовій формі, то для встановлення їй скороченої тривалості робочого часу до договору слід внести зміни.
Якщо трудовий договір був укладений усній формі, то слід видати наказ про встановлення скороченого робочого часу.
Завантажуйте зразок Наказ про встановлення неповного робочого дня
Неповний робочий час
У ст. 56 КЗпП передбачено, що неповний робочий день або неповний робочий тиждень може встановлюватись за угодою між працівником і власником (уповноваженим ним органом).
Окремо у цій статті визначено, що на прохання жінки, яка має дитину віком до 14 років, власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом:
- зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин (наприклад, робота з 09.00 год. до 13.00 год. щодня з понеділка по п’ятницю)
- зменшення кількості днів роботи протягом тижня, але при цьому зберігається нормальна тривалість робочого дня (наприклад, робота з 09.00 год. до 18.00 год. у понеділок, середу та п’ятницю);
- встановлення індивідуального графіку, тобто одночасного зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів протягом тижня. Наприклад, робота виконується по 5 годин (з 09.00 год. до 14.00 год.) протягом 3 робочих днів на тиждень – у понеділок, середу та п’ятницю (див. також лист Мінсоцполітики від 29.03.2007 №713/19/71-07).
При цьому роботодавець на підставі ст. 56 КЗпП зобов'язаний на прохання працівниці, яка має право на неповний робочий час, встановити робочий час саме такої тривалості, про яку вона просить.
Оплата праці в умовах неповного робочого дня (тижня) провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Також робота на таких умовах не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, тобто працівниця має право на щорічну відпустку повної тривалості, на інші відпустки, які передбачені законодавством, на оплату періоду тимчасової непрацездатності тощо.
Досить часто саме неповний робочий час є вдалим рішенням для працівниць, які перебувають у відпустці, але хочуть повернутися до роботи.
У такому разі працівниця може в останній день закінчення відпустки по догляду за дитиною, яка була визначена раніше відповідним наказом, подає заяву про встановлення неповного робочого дня (неповного робочого тижня чи про роботу за індивідуальним графіком).
Наприклад, якщо її відпустка закінчується 18 листопада, то у заяві має бути вказана дата початку роботи на умовах неповного робочого часу – 19 листопада. Також у заяві слід вказати:
- посилання на законодавчі підстави (у даному випадку – ст. 56 КЗпП);
- дату, з якої робота здійснюватиметься на умовах неповного робочого часу;
- обраний режим роботи (кількість годин протягом дня та / або кількість робочих днів протягом тижня).
До заяви можна додати копію свідоцтва про народження дитини як документу, який підтверджує право працівниці на встановлення для неї неповного робочого часу.
На підставі заяви слід видати наказ, у кому можна вказати період, на який встановлюється режим неповного робочого часу, а також вказати кількість годин / днів роботи у такому режимі.
Щодо працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, у табелі обліку використання робочого часу (форма №П-5) вказується кількість фактично відпрацьованих годин протягом місяця. При цьому саме код «РС» («02») застосовується для кодування відпрацьованого неповного часу, встановленого з ініціативи працівника.
Докладніше про запровадження неповного робочого часу читайте у публікації «Неповний робочий час: прийняття на роботу і оплата праці»
Якщо ж роботодавець і працівниця не дійдуть згоди щодо режиму робочого часу, то вона може звільнитися за власним бажанням або за згодою сторін з дня, наступного за днем закінчення відпустки по догляду за дитиною. При цьому у разі звільнення за власним бажанням така працівниця на підставі ст. 38 КЗпП має право розірвати трудовий договір у строк, про який вона просить, тобто вона не повинна повідомляти про своє звільнення за два тижні.
Висновки
- Для жінок, які виховують дітей до 14 років, КЗпП пропонує два можливих варіанти встановлення особливого режиму робочого часу – скорочена тривалість робочого часу або неповний робочий день.
- Установлення скороченої тривалості робочого часу для таких жінок на підприємстві – право, а не обов’язок роботодавця.
- На прохання жінки, яка має дитину віком до 14 років, власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Джерело: 7eminar
Шаблони та зразки документів:
Наказ про встановлення неповного робочого дня
Трудовий договір (неповний робочий день)
Трудовий договір про роботу на умовах неповного робочого дня (ФОП)
Наказ про прийняття за основним місцем роботи на умовах неповного робочого дня
Заява про прийняття за основним місцем роботи на умовах неповного робочого часу
Наказ про встановлення неповного робочого часу за заявою працівника