Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі – ВС) розглянув у постанові від 04.02.2026 справу №522/7119/23 про:
- визнання незаконним та скасування рішення обласної ради про звільнення з посади;
- поновлення на роботі;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач (працівник) посилався на те, що він працював на посаді генерального директора КНП на умовах контракту.
Його було увільнено від роботи у зв’язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи та посади. Незважаючи на проходження ним військової служби, Одеська обласна рада прийняла рішення про звільнення його з посади генерального директора КНП з наступного дня за днем його фактичної демобілізації на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у зв’язку із втратою довір’я.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, керуючись тим, що звільнення проведено з дотриманням вимог закону.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовну вимогу про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради. Судове рішення мотивовано тим, що позивач, як керівник підприємства не підлягав звільненню за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки не є суб’єктом звільнення з цієї підстави. При цьому, зазначив, що позивач не є демобілізованим, тобто реального припинення трудового договору з ним не відбулося, вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не мають підґрунтя для задоволення.
ВС погодився з висновками апеляційного суду, звернув увагу на те, що звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати:
- чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача;
- чи має виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
Позивач працював на посаді генерального директора КНП, до його повноважень належало, серед іншого:
- поточне керівництво підприємством;
- управлінські функції щодо розпорядження майном і коштами підприємства.
При цьому, виконання операцій, що пов’язані з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, зміст трудових обов’язків позивача не становить
ВС неодноразово зазначав про те, що:
особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, на яких у відповідних випадках поширюється дія п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Джерело: постанова ВС від 04.02.2026 у справі №522/7119/23
Читайте більше:
ВС: звільнення за станом здоров’я без медвисновку є незаконним
Блокування рахунків ФОП: коли банк має право відмовити в обслуговуванні
Instagram проти боржника: як соцмережі впливають на справи про банкрутство
Санкції за працевлаштування осіб з інвалідністю та представництво іноземної компанії
ЦПД з головним бухгалтером: коли договір визнають трудовим і які штрафи загрожують
