Імпорт авто у фізособи: ліміти НБУ та ризики

ПИТАННЯ:

Варіант 1. Щодо застосування корпоративної картки з метою оплати нерезиденту – фізособі вартості автомобіля.

Формально законність його застосування передбачена п. 32¹ Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №2 (далі – Положення №2). Згідно з ним суб’єкти господарювання-резиденти (юридичні особи та фізичні особи-підприємці) мають право здійснювати розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором) з експорту/імпорту товарів за допомогою електронного платіжного засобу, якщо операція за одним таким договором в один операційний день не перевищує незначний розмір.

Подібне правило встановлено й пп. 2 п. 109 р. Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №5 (далі – Положення №5).

Судячи з пп. 7 п. 4 р. I Положення №5 та пп. 2 п. 2 р. I Положення №2, незначний розмір валютної операції наразі встановлено на рівні 400 тис. грн (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на дату здійснення операції).

Отже, згідно з означеними нормами працівник може безготівково оплатити товар (роботу, послугу) за допомогою корпоративної картки в сумі, що не перевищує 400 тис. грн.

Проте навряд чи нерезидент – фізособа, який є продавцем автомобіля, має, наприклад, термінал, щоб здійснити таку безготівкову операцію. Тому, припускаємо, що заплатити йому за автомобіль працівник може тільки валютою, знятою з корпоративної картки.

Разом з тим, наразі встановлено обмеження щодо зняття закордоном валюти із корпоративної картки. Так, наразі пп. 1 п. 5² постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі – Постанова №18) забороняє видачу за межами України готівкових коштів з усіх рахунків клієнта банку, відкритих у національній валюті, окрім видачі готівкових коштів, що здійснюється з використанням, зокрема, корпоративного (бізнесового) електронного платіжного засобу в обсязі, що перевищує в еквіваленті 17500 гривень на кожні сім календарних днів.

Якщо ж мова йде про корпоративну картку, відкриту до валютного рахунку, то в такому разі спрацьовує пп. 2 п. 5² Постанови №18. Згідно з ним зняття готівки з валютних рахунків за кордоном та в Україні обмежено лімітом 100 000 грн у еквіваленті на день (без урахування комісії банку).

У запитанні не вказано вартість автомобіля. Проте припускаємо, що такої суми буде достатньо для його оплати. Через це робимо висновок, що застосування в цьому разі корпоративної платіжної картки може бути малоймовірним.

Варіант 2. Щодо перерахування валютних коштів з рахунку Підприємства на рахунок фізособи – нерезидента.

Пункт 12 Постанови №18 забороняє уповноваженим установам здійснювати торгівлю валютними цінностями (уключаючи операції за дорученням клієнтів), окрім випадків, зокрема, купівлі іноземної валюти з метою проведення переказів резидентами за операціями з імпорту товарів.

Навіть, якщо у Підприємства є на рахунку валюта, то її переказ нерезиденту можливий лише якщо йдеться, зокрема, про операцію з імпорту товарів (пп. 2 п. 14 Постанови №18).

Тобто, очевидно, щоб банк міг здійснити такий переказ йому потрібно буде надати документи, які підтверджують, що це, по суті, імпорт товарів. Про те, що це може бути за перелік документів (наприклад, договір купівлі-продажу, інвойс) доречно уточнити в обслуговуючому банку.

Варіант 3. Оформити це як придбання автомобіля працівником за дорученням Підприємства.

Як альтернативний варіант можна піти таким шляхом (хоча він теж має свої недоліки). Підприємство видає наказ про доручення працівнику (який, наприклад, є пов’язаною із Підприємством особою) придбати автомобіль закордоном. Працівник бере свою валюту (звичайно, якщо він її має) і їде з нею закордон.

Наразі дозволено вивезти без декларування суму в розмірі 10000 євро (п. 5 Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №3).

Після повернення працівник подає авансовий звіт із підтверджуючими таку купівлю документами. Це може бути акт чи інший документ (скажімо, інвойс), оформлений на ім’я Підприємства, в якому буде вказано який автомобіль та якої вартості було придбано.

На підставі отриманих від працівника документів Підприємство проводить йому відшкодування витрат.

Недоліки та ризики цього варіанту вбачаємо в такому.

По-перше, компенсацію витрат працівникові Підприємство може здійснити тільки в гривнях по курсу НБУ на дату затвердження авансового звіту (абз. 2 п. 19 р. III Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну України від 13.03.98 №59). Однак працівника такий варіант може не дуже задовольнити, бо витратив він валюту, яку, очевидно, придбавав за комерційним курсом.

По-друге, відправлення працівника у відрядження без компенсації витрат, необхідних на придбання автомобіля, може бути розцінено як порушення трудового законодавства. Наприклад, Мінфін у листі від 07.11.2013 №998/13/155-13 вказував:

Незабезпечення відрядженого працівника є порушенням трудового законодавства.

Подібний висновок зроблено й в листі Мінсоцполітики від 07.11.2013 №998/13/155-13.

Тож потенційно в такому разі Підприємству може загрожувати штраф (у розмірі мінімальної зарплати) згідно зі ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Щодо документального оформлення зауважимо, що воно в першу чергу буде залежати від обраного Підприємством варіанту. У разі застосування варіанту 1 треба буде оформляти всі класичні документи, які складають під час відрядження (наказ, авансовий звіт разом із підтверджуючими документами на автомобіль). Під час застосування варіанту 2 треба буде мати документи щодо придбання автомобіля (рахунок (інвойс), платіжне доручення тощо). Конкретний перелік документів, які в такому разі знадобляться, щоб банк провів означений платіж, варто уточнити в обслуговуючому банку.

Таким чином, проаналізувавши варіанти описані вище, доходимо до висновку, що загалом кожен із них має право на життя (тобто він законодавчо передбачений). Проте, оскільки мова йде про придбання автомобіля (тобто скоріш за все це досить таки дороговартісна покупка), то із застосуванням варіанту 1 можуть виникнути певні складнощі. Через це, з нашої точки зору, варіант 2 виглядає більш привабливішим. Проте його практичну реалізацію бажано ще узгодити з обслуговуючим банком.

Джерело: Консалтингова компанія White Consulting