
Як повідомляє «Судово-юридична газета», Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 04.02.2026 у справі №216/5482/24 опублікував позицію щодо правомірності відсторонення працівника від роботи без проходження лікарсько-консультативної комісії. Так, роботодавець має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати, якщо працівник ухиляється від проходження призначеної лікарсько-консультативної комісії після погіршення стану здоров'я під час виконання трудових обов'язків, що обумовлено обов'язком роботодавця забезпечити безпечні умови праці.
Під час виконання трудових обов’язків у позивача (працівника) стався нещасний випадок не пов’язаний з виробництвом, що призвів до погіршення стану здоров’я.
Роботодавець прийняв наказ про відсторонення позивача від роботи зі збереженням середньої заробітної плати для проходження лікарсько-консультативної комісії (далі – ЛКК) та видано відповідне направлення. Позивач ознайомлений під підпис.
Позивач не з’явився на засідання ЛКК.
Тому, роботодавець (відповідач) видав наказ про відсторонення позивача від роботи без збереження середньої заробітної плати до надання висновку ЛКК. Працівник ознайомлений під підпис, але ЛКК так і не пройшов.
Позивач звернувся до суду з позовом про:
- визнання наказів незаконними та скасування їх;
- зобов’язання допустити до роботи;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.
ВС, розглядаючи касаційну скаргу працівника зазначив, що відсторонення працівника від роботи є тимчасовим призупиненням виконання ним трудових обов’язків за рішенням уповноважених органів з підстав, передбачених законодавством (ст. 46 Кодексу законів про працю України, далі – КЗпП України), і не припиняє трудові відносини.
Відсторонення позивача від роботи, з метою проведення позачергового медичного огляду (ЛКК) через погіршення стану здоров’я, здійснено на підставі:
- ст. 46 КЗпП України;
- ч. 1, ч. 3 ст. 17 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці»;
- п. 3.8 наказу МОЗ від 21.05.2007 №246 (чинний на момент виникнення спору);
- пп. 3.1, 3.2 розділу ІІІ наказу МОЗ та МВС від 31.03.2013 №65/80.
При цьому, посилання касаційної скарги на неврахування судами постанов ВС та Великої Палати ВС, є безпідставним, оскільки правові висновки судів попередніх інстанцій таким висновкам не суперечать.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вирішила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін. Отже, роботодавець діяв правомірно.
Джерело: «Судово-юридична газета»
Читайте більше:
Депозит без строку давності: ВС посилив захист вкладників
Не можна заперечувати договір, який уже визнав суд: висновок ВС
Премії, допомоги та «вимушений прогул»: ключові висновки Верховного Суду
Повідомлення через Viber визнано належним доказом ознайомлення з наказом: ВС




















