У постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 11.12.2025 у справі №340/4523/23 було розглянуте спірне питання щодо розташування земельної ділянки у межах заповідного урочища місцевого значення, що свідчить про її належність до земель природньо-заповідного фонду та унеможливлює передання цієї ділянки у приватну власність з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства після створення заповідного урочища місцевого значення.
ВС зауважує, що системний аналіз норм чинного законодавства, зокрема, статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачає наявність певного алгоритму та поетапного процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
- подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
- отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
- після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (згідно законодавства, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин);
- здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
- подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у 2-тижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Отже, ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою питання правового статусу земельної ділянки, зокрема, не встановили, чи виступає рішення сільради чинною та єдиною правовою підставою для внесення та збереження відомостей про цю ділянку в Державному земельному кадастрі, що є визначальним для оцінки належності обраного прокурором способу захисту.
Крім того, не досліджено наявність або відсутність фактичного перетину меж та накладання земельних ділянок, оскільки не витребувано та не надано оцінку належним та допустимим доказам: картографічним матеріалам, схемі розташування земель природно-заповідного фонду та охоронному зобов`язанню.
Поряд з цим, не оцінено реальність загрози інтересам держави. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводи прокурора про те, що саме лише існування в кадастрі запису про земельну ділянку з цільовим призначенням, що суперечить статусу природно-заповідного фонду, створює перешкоди в реалізації державою права власності та забезпеченні охоронного режиму об`єкта, незалежно від наявності зареєстрованого речового права за третьою особою.
Підсумовуючи вищезазначене, ВС направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Джерело: Судова влада України
Читайте більше:
ВС: земля СФГ не підлягає спадкуванню
Земельні питання: НААУ проаналізувала ключові позиції Верховного Суду
Земельні спори: ВС про незаконне заниження орендної плати та способи захисту
ВС визначив ефективний спосіб захисту прав на земельну ділянку, об’єднану з іншими
