Верховний Суд (далі – ВС) розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу працівниці (позивачки):
- про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення;
- поновлення на роботі;
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона працювала на посаді завідувача хірургічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні №19.
Під час її перебування під вартою у слідчому ізоляторі, невідомий чоловік у військовій формі, застосовуючи до неї психологічне насильство у формі погроз та залякувань, примусив її написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.
Позивачка зазначала, що вільного волевиявлення на звільнення за власним бажанням у неї не було. У заяві про звільнення за власним бажанням не наведено передбачених ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) підстав для термінового звільнення з роботи.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, керуючись тим, що сам по собі факт перебування позивачки під вартою в день написання заяви про звільнення за власним бажанням не свідчить про застосування до неї психологічного тиску при написанні заяви та відсутність у неї волевиявлення на припинення трудових відносин з роботодавцем.
Крім того, роботодавець при звільненні працівника на підставі положень ст. 38 КЗпП вправі здійснити таке звільнення на прохання працівника раніше двотижневого строку, одночасно виконуючи такі умови:
- без зазначення причин;
- з зазначенням дати звільнення.
ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, звернувши увагу на те, що перебування працівника під вартою в день написання заяви про звільнення за власним бажанням не свідчить про відсутність волевиявлення чи застосування психологічного тиску.
Роботодавець має право звільнити працівника раніше двотижневого строку за наявності відповідного прохання працівника, без необхідності обґрунтування причин дострокового припинення трудових відносин, але із зазначенням дати звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП.
У цій справі встановлено, що відповідно до заяви про звільнення за власним бажанням від 22 квітням 2024 року, яка підписана позивачкою, остання просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням 23 квітня 2024 року.
Не спростовано належними та допустимими доказами той факт, що написана позивачкою заява не відповідала її волевиявленню станом на момент її написання.
Крім того, у позивачки була можливість направити роботодавцю відповідну заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням у строк, встановлений законодавством, чого вона не зробила.
А посилання касаційної скарги на те, що роботодавець повинен був встановити причини неможливості продовжувати нею роботу, на увагу не заслуговують, оскільки зводяться до неправильного тлумачення позивачкою положень закону. Таких вимог до роботодавця положення статті 38 КЗпП не містить.
Джерело: постанова ВС від 08.10.2025 у справі №462/4233/24
Читайте більше:
Особливості звільнення: практика ВС
Звільнення працівника: алгоритм від А до Я
Звільнення за угодою сторін: основні правила
Розрахунок при звільненні: чекліст для бухгалтера
Звільнення за власним бажанням: основні правила
