Правомірність вимог щодо умовних зобов'язань за незареєстрованими накладними

Ні, сама по собі відсутність реєстрації ПН більше 365 днів не створює обов’язку нараховувати умовні податкові зобов’язання, якщо немає підстав, визначених ПКУ (наприклад, норми п. 198.5), тому вимогу контролерів слід оцінювати саме через наявність чи відсутність таких підстав, а не тільки через факт неприйняття ПН до податкового кредиту.

Обґрунтування

1. 365 днів – це строк для податкового кредиту, а не автоматичний запуск умовних ПЗ Право включити вхідний ПДВ до податкового кредиту зберігається за платником протягом 365 календарних днів з дати складання ПН, якщо вона зареєстрована в ЄРПН, але не була відображена у відповідному звітному періоді, про що прямо йдеться у п. 198.6 ПКУ. Сплив 365 днів означає втрату права на податковий кредит за такою ПН, але норма не містить імперативу автоматично нараховувати умовні зобов’язання лише через те, що ПН не зареєстрована або не потрапила до кредиту в цей строк.

2. «Пропащий» вхідний ПДВ списують у витрати, а не обов’язково через умовні ПЗ Коли платник втрачає право на податковий кредит через сплив строку, вхідний ПДВ, який не можна реалізувати як податковий кредит, підлягає списанню у витрати в бухгалтерському обліку, наприклад проводкою Дт 949 Кт 644, а не обов’язково через умовні ПЗ, що підтверджує орієнтація на втрату податкового кредиту за минулими періодами відповідно до п. 198.6 ПКУ. Нарахування умовних податкових зобов’язань належить до іншого випадку – використання придбаних з ПДВ товарів/послуг в неоподатковуваних, звільнених або негосподарських операціях, що регулюється окремими нормами ПКУ, а не самим фактом відсутності реєстрації ПН понад 365 днів.

3. Зупинення строків і блокування ПН не змінюють природу обов’язку з умовних ПЗ Під час блокування ПН строк 365 днів для формування податкового кредиту призупиняється, зокрема через воєнно-карантинні положення, на що вказує комплекс застосування п. 198.6 ПКУ та спеціальних перехідних норм підрозділу 2 розділу XX ПКУ. Це впливає на момент втрати права на кредит, але не встановлює обов’язку нараховувати умовні ПЗ лише через «старість» або нереєстрацію ПН, якщо фактично придбання використовується в оподатковуваній господарській діяльності.

Ризики та нюанси:

Якщо податківці обґрунтовують умовні ПЗ не віком і нереєстрацією ПН, а фактичним використанням придбань у звільнених, негосподарських або невиробничих операціях, тоді вимога може бути правомірною і слід аналізувати саме застосування норм щодо компенсуючих зобов’язань, а не строк 365 днів.

Позиція щодо неправомірності вимоги має ґрунтуватися на тому, що товари/послуги реально використані в оподатковуваній господарській діяльності, а право на податковий кредит лише втрачено за строком.

За таких обставин доцільно письмово просити податківців посилатися на конкретну норму ПКУ, яка нібито зобов’язує нараховувати умовні ПЗ саме через сплив 365 днів і нереєстрацію ПН, та будувати заперечення виходячи з того, що п. 198.6 ПКУ такого обов’язку не містить.