Тимчасові працівники

1. Хто такі тимчасові працівники
2. Прийняття на роботу тимчасового працівника
3. Алгоритм оформлення тимчасового працівника
4. Відпустка тимчасового працівника
5. Звільнення тимчасового працівника
6. Висновки

Хто такі тимчасові працівники

У Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП) відсутнє визначення тимчасових працівників. Проте у ст. 7 КЗпП сказано, що особливості регулювання праці тимчасових працівників визначені у спеціальному законодавстві.

Про тимчасових працівників говориться в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.1974 №311-09 «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» (далі – Указ №311).

Так, до тимчасових працівників відносять осіб, яких прийнято на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігають їх місце роботи (посаду), – до чотирьох місяців (п. 1 Указу №311).

Для тимчасових робіт не існує офіційного списку чи переліку. Тож визначити такий перелік тимчасових робіт можна в колдоговорі або іншому локальному акті підприємства. Але навіть за відсутності списку ви можете оформляти тимчасові трудові відносини.

Прийняття на роботу тимчасового працівника

Про тимчасовий характер праці працівника роботодавець попереджає при прийнятті на роботу. З тимчасовими працівниками укладають строковий трудовий договір, який має чітко вказувати на тимчасовий характер зайнятості.

За бажанням сторін договору вони можуть укласти письмовий строковий трудовий договір. Але, укладати саме договір у письмовій формі не обов’язково.

Отже, оформлювати тимчасових працівників, під час дії воєнного стану, можна у загальному порядку:

1. працівник пише заяву;
2. на її підставі видають наказ про прийняття на роботу;
3. роблять запис до трудової книжки (за бажанням працівника),
4. роботодавцю необхідно повідомити ДПС про прийняття такого працівника на роботу перед її початком.

Важливо! У наказі вкажіть саме про тимчасовий характер трудових відносин, а не просто строк дії договору, адже, якщо цього не зробити, до таких відносин не будуть застосовуватися положення Указу №311. А це може призвести до спору з працівником

Зауважимо: відповідно до ст. 24 КЗпП, у мирний час існують випадки, коли укладення трудового договору в письмовій формі стає обов'язковим. Один з таких випадків – роботодавець є ФОПом. У цій ситуації строковий трудовий договір обов'язково має бути оформлений письмово. Ця вимога не застосовується до юросіб-роботодавців.

У мирний час випробування тимчасовому працівнику при прийнятті на роботу не встановлюють (ст. 26 КЗпП). А ось під час дії воєнного стану застосовують спеціальні норми щодо трудових відносин. Так, ч. 2 ст. 2 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136) встановлює, що в період дії воєнного стану умова про випробування працівника може бути застосована до будь-якої категорії працівників. А отже, і до тимчасових працівників.

Алгоритм оформлення тимчасового працівника

1. Працівник подає заяву та пакет документів.

У заяві потрібно зазначити:

1. дату прийняття на роботу;
2. посаду;
3. строк випробування (якщо сторони домовились про це – виключно під час воєнного стану);
4. строк, на який укладають трудовий договір (не більше 2 або 4 місяців).

До заяви тимчасові працівники додають, зокрема:

1. паспорт чи інший документ, що посвідчує особу;
2. паперову трудову книжку (за наявності) або інформацію про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування;
3. у випадках, передбачених законодавством, – документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я;
4. військово-обліковий документ (для призовників та військовозобов’язаних).

2. Роботодавець видає наказ про прийняття на роботу тимчасового працівника й ознайомлює з ним працівника під підпис.

Як і в заяві, так і в наказі про прийняття на роботу необхідно вказати строк, на який наймають тимчасового працівника (до 2-х або до 4-х місяців).

3. Роботодавець повідомляє ДПС про прийняття тимчасового працівника за формою, затвердженою постановою Кабміну від 17.06.2015 №413.

4. Оформлюємо особову картку П-2 та формуємо особову справу тимчасового працівника (наказ Держкомстату та Міноборони від 25.12.2009 №495/656).

5. Роботодавець проводить обов'язкові інструктажі та ознайомлює тимчасового працівника з необхідними документами

За ст. 29 КЗпП роботодавець зобов’язаний проінформувати працівника до початку роботи, зокрема про:

1. місце роботи (інформація про роботодавця, у т. ч. його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов’язаний виконувати працівник (посада та посадові обов’язки), дату початку виконання роботи;
2. права та обов’язки, умови праці;
3. правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу та відпочинку, а також положення колдоговору (за наявності);
4. організацію професійного навчання працівників (якщо воно передбачене);
5. тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;
6. процедуру припинення трудового договору, якої мають дотримуватися працівник та роботодавець.

Також роботодавець має провести інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони.

6. За бажанням тимчасового працівника роботодавець вносить до його паперової трудової книжки запис про прийняття на роботу

У трудовій книжці працівника не вказують строковий характер трудового договору (лист Мінпраці від 29.05.2007 № 126/13/133-07). Інформацію строк дії трудового договору зазначають лише в наказі про прийняття на роботу.

Відпустка тимчасового працівника

Відпустки тимчасовим працівникам надають пропорційно до відпрацьованого ними часу (ч. 9 ст. 6 Закону України від 15.11.96 №504/96-ВР «Про відпустки», далі – Закон про відпустки).

У разі звільнення тимчасового працівника йому виплачують грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 24 Закону про відпустки).

Зауважте, що п. 10 Указу №311, відповідно до якого тимчасові робітники не мають права на відпустку або на заміну її грошовою компенсацією не діє. Цей пункт суперечить законодавству, тож його не застосовуємо.

Звільнення тимчасового працівника

Після закінчення дії трудового договору, тимчасового працівника звільняють на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП.

Для звільнення працівника достатньо наказу роботодавця. Роботодавець видає наказ в останній день дії строкового договору. Важливо, щоб працівник був ознайомлений з наказом та підписав його для підтвердження ознайомлення.

Обов'язковість наказу про звільнення обумовлена тим, що завершення строку дії трудового договору не означає автоматичне звільнення працівника.

Адже, якщо строк дії трудового договору закінчився, але працівник продовжує свою роботу, і роботодавець не заважає цьому, то трудові відносини переходять у статус безстрокових (ч. 1 ст. 39-1 КЗпП).

Зауважимо, що тимчасовий працівник має право звільнитися за власним бажанням. Пункт 5 Указу №311 передбачає, що тимчасові робітники мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за три дні.

Також ст. 39 КЗпП передбачає розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника за наявності поважних причин, зокрема:

1. хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
2. порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору;
3. випадки, передбачені ч. 1 ст. 38 КЗпП.

Крім того, трудовий договір з тимчасовим працівником може розірвати роботодавець. Такі підстави передбачені ст. 40 і ст. 41 КЗпП. За нормами п. 6 Указу №311 трудовий договір з тимчасовими працівниками може бути розірвано з ініціативи роботодавця в наступних випадках:

1. припинення роботи на підприємстві, в установі, організації на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру, а також скорочення роботи в них;
2. нез'явлення на роботу протягом більше ніж двох тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. В разі втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, за тимчасовими робітниками зберігають місце роботи (посаду) до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, але не більш як до закінчення строку роботи за договором;
3. невиконання тимчасовим робітником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У день звільнення роботодавець (ст. 47, ст. 116 КЗпП):

1. видає копію наказу (розпорядження) про звільнення;
2. видає письмове повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні;
3. проводить з працівником повний розрахунок;
4. на вимогу працівника вносить відповідні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Висновки

1. Тимчасовими визнаються працівники, які прийняті на роботу на строк до 2-х місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), – до 4-х місяців.
2. Умови прийняття на роботу та звільнення тимчасових працівників регулюють КЗпП та Указ №311.
3. Тимчасових працівників наймають на умовах строкового трудового договору, який має чітко вказувати на тимчасовий характер зайнятості.
4. Відпустку тимчасовим працівникам надають пропорційно до відпрацьованого ними часу.
5. Після закінчення дії строкового трудового договору, тимчасового працівника звільняють на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП.

Джерело: kadroland

Шаблони та зразки:

Особова картка працівника

Забудьте про ручні підрахунки відпусток – Калькулятор тривалості відпустки усе зробить за вас, враховуючи святкові, вихідні та навіть перенесення робочих днів. Просто введіть дату початку – і отримаєте точну дату виходу працівника на роботу